Східня Лемковина. Не така про. Але тіж не анти… Рецензия книжкы

Яка была східня Лемковина? Ци скупана в проукраіньскій пропаґанді? Ци смотряча тужливым оком на схід? А може не ріжнила ся барз од своіх двох сестер – західньой і серединной? В кінци разом творили єдно тіло – получене спільныма венами і артериями подібных потреб, стремлінь, старань і згрызот. Найти одповід на тоты звіданя можеме прібувати вчас лектуры книжкы «Медже Ославом а Ясьолком. Східня Лемковина в роках 1918-1939» авторства Губерта Оссадника, печатаной выдавництвом Libra PL.

Др Губерт Оссадник не першый раз похылят ся над проблематиком обшыри полудньово-східньой Польщы. Як історик і реґіоналиста специялизує ся в етнічности, етноґрафіі і культурі історичной Саноцкой Землі, а як дипломуваный кустош Музею Народного Будівництва в Саноку має можливіст хоснувати джерела, до котрых інчым не было бы так легко дотерти. Публикувал медже інчыма для часописів «Плай», «Нашы Полонины», «Саноцкій Тыжденник», «Підкарпатскій Культурный Інформатор» ци вкінци – для «Материялів Музею Народного Будівництва в Саноку» – скансеновой науковой публикациі. Писал м.ін. о церквах в Полонній ци Ропках, польско-рускым пограничы, анализувал ізоляцийонізм на лемківско-бойківскым пограничы, описувал погребовы звыкы долины Ославы, заглублял ся в соспільну вельокультуровіст і вельоетнічніст саноцкого реґіону. Не буде пересадом ствердити, што не тілько же орієнтує ся в темі, але знат єй бадати, кверендувати, поясняти, входити в ню.

«… з трудом принимала ся серед Лемків проукраіньска орієнтация»

Найліпшым доказом є свіжо печатана публикация його авторства пн. «Медже Ославом а Ясьолком. Східня Лемковина в роках 1918-1939», в котрій вельоаспектово і методичні Г. Оссадник описал східню част Лемковины, даючы історично-етноґрафічный образ соспільства і жытя гын в меджевоєнным періоді, згідні з зазначеном в наголовку часовом рамом. Є то обшырна публикация, котра дає нам можливіст познати і оцінити тот фраґмент Лемковины, а тіж зверифікувати міцне упрощыня, з котрым ся часто стрічаме, што східня Лемковина все была проукраіньска, даюче некотрым арґумент оповідаючый ся за гейбы приналежаньом Лемків до украіньского етносу. Отже ні. Не была проукраіньска. А яка была? Познайте єй.

Губерт Оссадник написал історично-етноґрафічне студиюм, котре поділил на шіст части. В першым розділі представил стан бадань над інтересуючом го темом. Автор не был очывидно першым, котрый досліджал Лемковину, і в тій части представлят літературу проблематикы, але тым, што є новум, єст, што в своій розправі схоснувал як основне джерело Квестийонариі в справі баданя середовиска з років 1935, 1936 і 1939, опрацуваны Шкільным Інспекторатом в Саноку. Выполнювали іх учытелі в каждым селі подля окрисленого комплету дрібницьовых звідань. Сутьове є гев тото, на што звертат увагу і сам автор – што учытелями были йачастійше Полякы, особы ззовни, котры лем описували явиска, тото, што свобідні обсервували, без оцінюваня, даючы в міру обєктивный образ даных, неспрофілюваных подля ниякой опциі, што робит цікавшым анализуваня зоставлінь іх одповіди. Другым джерелом є квестийонарий до шематизму перемышльской грекокатолицкой єпархіі з 1931 рока, а дальшыма: материялы тереновых бадань Музею Народного Будівництва в Саноку та з колекциі Закладу Польской Культуры Інситуту Культурознавства УМКС в Люблині, дополнены інчыма материялами.

Другій розділ то ґеоґрафічный і ґеолоґічный опис, характеристика климату, рослинности, терену. Цікавит фраґмент о дорогах, а радше іх браку і о выникаючых з комунікацийного выключыня наслідствах. В тій материі за вельо ся не змінило – хоц дорогы уж сут, то комунікацийне выключыня, аж і для так популярной Команчы – є дале, а што аж і в примірі меншых сел. З дальшой части того розділу дознаме ся, што Команча, хоц певно найбарже асоциювана зо східньом Лемковином, не была найвекша ци найбарже заселена в меджевоєнным часі. Найвекшый під оглядом каждой приметы был Вислок Великій, а пак – менше веце подібны: спомнена Команча, Радошыці, Смільник, Полонна ци Завадка Рыманівска.

Автор в ході представляня даных стверджат, што «з трудом принимала ся серед Лемків проукраіньска орієнтация». Добрі образує тоты слова третій розділ про етнічну і реліґійну структуру. Не треба быти ани вправным аналитиком, жебы знати оцінити даны з табелі но 6 зо страны 100 – подає она нацийональніст жытелів каждого з сел подля того, як ся люде самоокрисляли (одповіди для 21 сел на 40), і подля обсерваций учытелів (39 одповіди на выміненых 40 сел). Никотре зо сел не уважало ся за украіньскє, в пятьох была то самоідентифікация лем для части жытелів (нп. Вислочок, Вислок Великій, Пулавы), решта окрисляла ся як Лемкы, Русины, Руснакы. Подля обсерваций учытелів – переважні молоды і лем в некотрых селах (Ославиця, Куляшне, Чыстогорб, Шкляры ци Вислок Великій) называли себе Украінцями. Жытелі выключні єдного села, подля окрисліня учытеля, то были самы Украінці – Команчы.

Автор причын украіньской ідентифікациі досмотрює ся «в украіньскій пропаґанді, шырюючій ся через вельо аспектів штоденного жытя, як преса, Товариство Просвіта, а тіж діяльніст грекокатолицкых священників». Потверджат тым самым опініі інчых бадачів ци самых Лемків.

Чергова табеля (но 10, стр. 116) приносит дальшы «смачкы». На 27 выміненых сел, для 20 учытелі ствержают, што люде бесідуют по лемківскы, для решты – же по рускы «і неє ріжниц медже іх мовом а чытанком лемківском». Реченом публикацийом был затвердженый через власти до шкільного хоснуваня «Буквар. Перша книжечка для народных школ» авторства М. Трохановского. Обовязувал він для векшой обшыри, выходячой поза етноґрафічну Лемковину. Для сел східньой єй части презентувал (подля даных од учытелів) добрі зрозумілый, свій язык, натоміст протестували нп. жытелі сусідніх сел – Бойкы – «діти з околиц Балігороду сміхом реаґували на слова зредаґуваны в говірці оддаленій о понад 100 км».

Неосвічена моральніст, темны силы

Четвертый розділ посвяченый є соспільній активности. Выникат з него радше понурый образ – соспільство радше не было заінтересуване посыланьом діти до шкіл, люде не брали участи в кооперативах, слабо анґажували ся в діяльніст орґанізаций, такых як Товариство «Просвіта» ци чытальня ім. Качковского. Прочытаме тіж, хоц то не заскакує, што там, де активні діяли украіньскы інституциі (як спомнена «Просвіта» ци «Рідна Школа» і при активній діяльности грекокатолицкых священників), переважали ворожы односины до польской державы. Іщы для дополніня характерситикы лемківской сопільности – попередній розділ приносит тіж образ люди як радше нереліґійных, з «полюзуваном» моральністю… Най потішыньом буде, же Лемкы не одставали тым од інчых – Михал Раушер в найновшій публикациі нп. «Народный антиклерикалізм. Недоповіджена істория» дає полный образ віруючого «по свому» польского селянства.

Четвертый розділ описує іщы выбраны елементы дорічной обрядовости. Непропорцийональні вельо увагы, порівнуючы до інчых обрядів, посвятил автор похоронным звыкам (Оссадник сам признає, што в 90. роках ХХ ст. вюл на тоту тему тереновы і архівальны досліджыня, а ефектом был м.ін. допис пн. «Похоронны звыкы долины Ославы, Ославиці і Кальничкы» печатаный в «Материялах Музею Народного Будівництва в Саноку» но 35, 2001) і по обшырности тексту (близко 30 стран) видно, што тота тема, з тых обрядовых, найбарже му сідит. В опініі пишучой рецензию не было конечне прикликувати упірны істориі взяты од О. Кольберґа – тот своі досліджыня вюл єднак скорше, в половині ХІХ ст.

Пята част дає нам можливіст познати материяльну культуру Лемків, інтересуюче єст, же автор прикликує околомаґічны практикы, хоснуваны напр. при возношыню нового дому або звязаны з народном медицином – познаєме заєдно нематерияльный аспект культуры, але тіж практичны способы на тото, як радити собі з проблемами штоденного жытя, болями, кольками, кростами ітп. Днес бы сме іх брали за міцно ексцентричны і неконвенцийональны (лишу вам тоту приємніст самому прочытати, што робити, кєд є проблем з рымом, значыт катаром). Хоц при наголовку розділу автор додал в скобках, што то лем «выбраны елементы», то і так є то комплексовый опис штоденности меджевоєнного жытя. Чытаме, што в селах східньой Лемковины іли м.ін. левеш, кєселицю, різанку, бобалькы, тертяникы, стеранку і вельо інчого (то докладні такы самы стравы, што іх найдете в найновшым бурсяным выдавництві «Лемківскы смакы»).

Послідній розділ то списаны учытелями в квестийонариях леґенды звязаны з початками сел (і в тамтій части Лемковины барска конфедерация не запамятала ся добрі), а друга його част то парунадцет «добрых практик» – днес уж лем по части плеканых звыків і обрядів. Мож ся файні заінспірувати, кєд в голові вам забобоны і ворожыня, але прецін то тіж наша спадковина…

Автор вплітує в розважаня лемківскы слова, звороты ци фраґметны речынь взяты з квестийонариів, што підносит атракцийніст тексту. Сут то переписаны ориґінальны запискы учытелів, якы найчастійше были предовшыткым польскоязычны. Быти може добром думком было бы прикликуваным цитуваням зробити редакцию або дати скорше одповідній коментар. Чом? Не каждый чытач буде знал лемківскій язык і буде виділ, што учытель денекотры річы міг злі записати, бо не так почул, бо не так зрозуміл, бо не знал ітп. Іде о такы очывидны блуды як напр.: раз достаєме chodaky, раз hodaky, при прикликаню реліґійой пісні маме слова: Perenosysz nyni tiażeńku chudynu. / Ja tebe chowała chyrkimi slezamy. Пак хтоси незорієнутваный деси перепише, повторит і піде в світ, што Мадзелянова свербоузка то świerzbi-huza…

Добре джерело

Книжку печатало выдавництво Libra PL з Ряшова, котре частично спрофілювало свою печатальну діяльніт в обшыри общекарпатскых публикаций. Окрем інчых карпатскых, чытачы достали до рук уж вельо такых, што конкретно односят ся до Лемків, м.ін. монументальну книжку «Церкви і іконы Лемковины» Ярослава Ґємзы, тритомову публикацию о популярным характері про історию Лемковины авторства Станісалва Криціньского, етноґрафічне представліня лемківской меншыны в публикациі Анджея Карчмажевксого «Світ Лемків», фотоґрафічны альбумы Каміля Палюшка, серию для діти од Мариі Стшелецкой ци вкінци – тлумачыня на польскій язык «Хырбетом ку горам. Істория Карпатской Руси і карпатскых Русинів» проф. Павла Роберта Маґочія, завдякы котрій польскоязычный чытач уж знат, што не сме одникаль…

Найновша публикация выдавництва, «Медже Ославом а Ясьолком», єст естетичні запроєктувана, хоц перешкаджати може велькіст схоснуваного фонту – міг бы быти о піл або о пункт векшый для легшого чытаня. Подібный проблем є з табелями, особливо тыма, в котрых є вельо тексту – шрифт є дост малый, подібні інтерленія.

В трьох місцях маме фотоґрафічны вкладкы. Выбір знимок выкликує вельо емоций, од ностальґіі через тугу, захопліня по зачудуваня – дают они чутливый образ соспільства і жытя, котрого уж неє.

Др Губерт Оссадник оддал нам в рукы барз добрі зроблену книжку. Автор выказал ся великом справністю в опрацуваню материялів. Вытягнул можливі вельо з інтересуючых джерел і передал нам тото в формі прецизийні і вникливі написанаго тексту. Можеме быти уконтентуваны.