Спомин о Текли Шафран

З глубокым смутком дознал єм ся о смерти дорогой кумы Теклi Шафран.

Теклю знал єм од 1969 рока. Товды же вюл єм в Ганчовi співочу ґрупу, в котрій i она брала участ. Як єдна з першых достовірных осiб дознала ся од мене в таємници, же хочу основати великій лемкiвскій ансамбль – памятам до днес, як незміренно єй тота відомiст втiшыла. Mіцно мя товды поперала во вшыткых моiх замiрах i робила, што лем могла, жебы мi помочы. Кохала рiдну традицию i культуру, лемківску музику, знала дуже співанок.

Долгы рокы была членом «Лемковины» i охочо анґажувала ся в тото дiло – все мож было на ню рахувати.

Текля была музично барз талантлива, мала гардый голос i, по мойому, мала абсолютный слух. В моій спiвочій ґрупі в Ганчовi, в 1969 р. як раз она найлiпше тримала альты. В тамтых трудных часах, так Текля, як i єй муж Петро, были для мене великом пiдпором, єдныма з найбарже жычливых осiб, якы єм знал товды на Лемковинi. Кiлько то раз гостили мя в своiй хыжы! Завдякы ним все в разi потребы мал єм де зайти, де ся спомочы в трудній справi, а часом i переночувати.

Коли в початковых роках ганчiвскiй кєрiвник пiдставiвкы – завзятый дрань, не хотіл дати «Лемковині» ключа до свiтлицi на пробы, Петро Шафран часто помагал мi го зiмати, жебы не встиг втечы i ся сховати. А коли часом не дали сме рады до свiтлицi ся достати, Текля же, як барз шанувана в Ганчовi особа, помагала мi зорґанiзувати пробу в дакотрого з місцевых ґаздів, котрый мал до диспозициї даякє більше поміщыня.

Текля брала участ в «Лемковині» од самого початку – была в першым складi ансамблю в 1969 р., выступувала з нами на концертах в цiлій Польщы, в тым на рiжных переглядах i фестiвалях.

Окрем спiву знала тiж дуже о лемкiвскых строях, плекала нашы традициі, знала гарді вышывати – навчыла того м. iн. декотры дiвчата з «Лемковины».

Вшыткы знают, же провадила в Ганчовi дiточый ансамбль «Iскоркы», котрый барз помiг нашій культурi, бо спiвал в тым часi, коли власти державы примусили «Лемковину» завiсити дiяльніст аж до кінця 70. років. Завдякы працы Теклi Шафран, тота люка была выполнена «Iскорками».

«Iскоркы» закiнчыли свою дiяльнiст в 1980 роцi, але Текля переконала дакотры дiвчата, жебы вступили до «Лемковины», чым нас напевно поратувала, бо то значучо змiцнило дiвочы голосы нашого ансамблю. Робила вшытко, што могла, жебы помочы «Лемковинi». Сама тiж долучыла до хору i спiвала в альтах в тамтiм часi, коли наш ансамбль зачынал зыскувати штораз векшу славу.

При тым вшыткым треба повісти, же Текля была особом барз скромном – памятам, як в одновленій «Лемковинi» в 80. роках пропонувал єм ій выконуваня солiвкы в котрысій пiсни, на што она одмовила, одповiдаючы: дякую, але дайте молодшым дівчатам ся выказати, най они спiвают.

Текля спiвала в хорi «Лемковины» до половины 80. рокiв, выдатнi помагаючы в працы ансамблю.

В 1984 р., з нагоды 15-лiтя «Лемковины», на внесок Рады Ансамблю, была вырiжнена признаном через Мiнiстра Культуры одзнаком «Zasłużony Działacz Kultury».

Шанували сме ся барз. Коли вродила ся мi єдина дiвочка, Лiдия, єй хрестном остала як раз Текля.

Тиха, жычлива, щыра. Мила, помiчна i незвыклi скромна. Так єй запамятам i знам, же не лем я.

Дякую Ти барз за вшытко, Дорога Текльо, Вiчная Тобi Памят!

Ярослав Трохановскiй