Святa на Лемковині част 1. Рыхтуваня до Велиі

Різдвяны Свята то «час радости і веселости», як бесідує єдна з лемківскых коляд. То єдно з дванадцетьох найважнійшых свят для християн. То тіж час міцно звязаный з ріжного рода традициями, звыками і вірінями. Є то нагода, жебы стрітити ся з родином, а може і дакус дознати ся того, што нас жде в надходячым році. Цікаве єст, як святочны звыкы ріжнили ся в залежности од села, а часом были інчы аж і в сусідніх хыжах.

Святочный час попереджат 40-дньовый піст, котрый зачынат ся 28. листопада/новембра, ден по святі апостола Филипа, одтале тіж называный є Филипівком. Пак 4. грудня/децембра в церкви празднує ся Введіня во храм Пресвятой Богородиці. В часі Всеночного Бдінія на Утреніі мож чути Пісні Канону «Христос Раждаєт ся, славите». Од того дня мож тіж співати коляды, котры тыкают свята. Дві неділі перед Різдвом присвячены сут Праотцьом і Отцьом. Вельох вірных перед святми приступувало до таінства Сповіди і Причащенія. Єст то час духового рыхтуваня через молитву і піст.

Єднак люде рыхтували ся цілый рік. В часі жнив одкладано снопок вівса, котрый на Святый Вечер кладено до кута хыжы – жебы цілый рік ся родило. Зберано каждый цукєрок, гардый папірок, даяку бібулку, жебы мати чым прикрасити яличку. Два або тыжден перед Велийом ґаздыня рыхтувала заквас на кєселицю, а ден перед мочыла горох, фізолу і грибы.

Велия єст закінчыньом Филипівкы і початком тридньовых Різдвяных Свят, єст то тіж ден сурового посту од мяса і продуктів, што походят од звірят. Через цілый ден аж до Велийі нич ся не іст. Ден для люди зачынал ся барз скоро, а каждый мал свою задачу. Ґаздыня од самого рана варила на пеци, а ґазда по обробліню в загороді ішол до церкви по просфору. Пак приносил до хыжы яличку. Рыхтувал тіж сіно для худобы на цілы свята, жебы пізнійше спокійні празднувати з родином. Того дня не роблено голосных ани тяжкых робіт, головні прятано ґаздівку. Роботу кінчено, як лем зачало ся змеркати – товды уж гріх было робити. Молоды дівчата прятали хыжы, чыстили підлогы і стерали порох, іх задачом было тіж прикрасити яличку.

Як споминат пані Мелянія Ротко з Вірхні (днес Ґладышів), «іщы перед выселіньом, што рока на осін зберано маленькы червены яблочка, котры припоминали бомбкы». Вішано іх разом з ланцками, робленыма через діти, з деликатной бібулкы і печеныма кістками. Обовязково на вершку находила ся звізда. Каждый хотіл мати як найкрасшу яличку, хоц часто не было чым єй прикрасити. «Памятам, як раз пішли сме до сусідів пообзерати іх яличку, а они завісили на ней булкы» – споминат пані Мелянія. Часто было так, же в ізбі не было місця, де мож бы поставити святочне деревко, прото часом маленьку яличку вішано під повалом, а пак прикрашано. Не было давно звыку прикрашати хыжу, як ся то робит тепер. В середині было лем святочне деревко, часом давано символичну голузку над дверями до ізбы, але на тым ся кінчыло.

В велийный ден найліпше мали хлопці, котры не помагали в кухни, «бо лем бы попсули», коло ґаздівкы тіж нич дуже ся не робило, то часто дакус докучали дівчатам або робили малы збыткы. Не чудує, же каждый робил, што лем міг, жебы не сідити дома. Тяжко было вытримати в ізбі, де так міцно пахло іджыньом, а істи іщы не мож было. Не лем з огляду на традицию, але тіж як остережыня бесідували, же як бы ся в Велию підідало, то потім ся чырякы робили.

В Святый Вечер почестне місце занимали старшы особы. Досвідчены ґаздыні вказували молодым невістам, што і як треба варити і якы звыкы обовязуют в селі. Рыхтуваням все товаришыли коляды і загальні приємна атмосфера. Дотепер лишыло ся віріня, же яка Велия, такій цілый рік. Прото каждый старал ся не сварити і не плакати – могло бы то принести нещестя в новым році. Аж і скоре ставаня того дня не было выкликане лем обовязками, котры ждали на прожываючых в хыжы. Вірено, же кєд в Велию скоро ся стане, то цілый рік буде ся так ставало і выпочатым ішло до поля. Того дня з великом охотом ходжено тіж по дырва, жебы быти богатым, а пінязі тримано в кышени. Жены не повинны были аж до вечері выходити з хыжы. Перша чужа особа (споза хыжы), котра того дня ввойде до хыжы, мала переповісти, якій буде надходячый рік. Найліпше было, кєд был то здоровый і молодый хлопчыско. Добрі тіж было, жебы дакус поскакал по хыжы – товды надходячый рік мал быти міцный і вроджайный. Цікавым звыком звязаным з велийным дньом было обвязуваня повереслом деревок в саді, што все робили ґазда з сыном. Деревкам, котры не овочували або мали барз мало овочів, горозили сокырком, бесідуючы: «як не будеш родила, та тя витну».

Кєд ся зачынало змеркати, а ґаздыня кінчыла варити, ґазда брал діти до помочы і разом ішли до стайні. По перекрочыню порога каждый бесідувал трираз «Помагай Бог, на щестя, на здоровля, на тот Новый Рік». Потім каждій корові, а як дахто мал то і коням, ґазда давал кавальчык хліба з чеснком – жебы были здоровы і нич ся іх не імало. Пак ішли до боіска і каждый брал наруча сіна, жебы і звірята повечеряли з ґаздами. Чеснок давано тіж псу, жебы был острый і добрі пильнувал хыжы.

Дальша част заран.

Фот. Ярослав Мазур, Велийна Стріча в Рускій Бурсі 2017