Тот самый язык

Хоць має Словацькый народный музей – Музей україньской културы во Свіднику нового директора, бывшый шеф Мірослав Сополиґа, котрый много раз атаковав Русинів, може быти з роботов той інштітуції надмірно спокійный. Неспокійны бы мали быти Русины, а головно зробити дашто бы уж мали державны орґаны.

В понедільок, 20-го марца 2017-го року, была свідницькым музейом загнана пресова справа, котра інформує о тім, же музей бере участь на події Дні україньской културы, котры будуть проходити в Кошыцях. Із той нагоды музей орґанізує в кошыцькім културпарку выставку під назвов Світ в україньско-словацькых фарбах. Під пресовов справов є підписаный Ладіслав Пушкар як куратор выставкы. Пушкар є на офіціалнім сайті музею ведженый як заступця директора, котрым є моментално Ярослав Джоґаник. Є інтересне, же чоловік, котрый має тітул доктора педаґоґікы, і котрый є „другым мужом музею“, державной інштітуції, пише ідеолоґічны несмыслы, навеце такы, котры не суть ани в згоді з політіков Словацькой републікы.

Пушкар в пресовій справі пише, же выставку творить выбер із малярьской творчости представителів русиньско-україньского вытварного уменя. Під тым маєме розуміти наприклад Дезідерія Миллого, Адалберта Ерделія, Йосифа Бокшая і Еву Біссову. Так само пише, же у своїх музейных збірках мають наприклад творы уменя Русинів-Українців Словакії. Або о „Закарпатьскоукраїньскій школі мальованя“.

Пушкар бы собі мав усвідомити, же покля сам вірить ідеолоґії о Русинах-Українцях, є то його особне право. Но покля выступать як заступця директора державного музею, куратор выставкы, котру тот музей приготовлює, пак бы мав писати в згоді з політіков державы і ідеолоґічный баласт зохабити на посиджіня коло пирогів, котры музей варить шторік у свідницькім сканзені. Бо правда є така, же Словацька републіка вызнавать окрему україньску і окрему русиньску народности, політіка однародньованя є на Словакії неприпустна і навеце суть то історічны несмыслы. Теорія Русинів-Українців ся появила втогды, кідь Русины зачали свій возродный рух. Перед тым нхито з тых ґеніалных науковців, котры мають таку міцну опору як раз у свіндицькім музею, о жадных Русинах-Українцях і русиньско-україньскій културі не бісідовав, бо бісідовали вшыткы до єдного лем о Українцях і україньскій културі, так, як то напроґрамовав комуністічный режім.

Писати о „Закарпатьскоукраїньскій школі мальованя“, то вже є до небе кличуча ідеолоґічна дурачіна, котра не має нич із історійов. Кідь то пише музейник, є то траґікомічне, навеце то вставлять вопрос, ці кідь то думать серьйозно, має знаня на то, жебы міг быти заступцьом в музею, і кідь то думать ідеолоґічно, ці обще може такый чоловік робити в музею. То нам україньскый музей хоче повісти, же Бокшай, Ерделій, в 20-ых і 30-ых роках, міджі войнами, на теріторії Підкарпатьской Руси, котра была частьов Чехословакії, творили дашто „закарпатьскоукраїньске“? В часі, кідь не было на тій теріторії жадне Закарпатя і нияк там не было жадной Україны? За тов лоґіков рекомендую Польщі вшыткых умелців сперед 1945-го року з теріторій, котры были німецькы, называти западопольскыма умелцями. Но з історійов, і то теперь бісіда о тексті, котрый вышов з музею, котрого робітници бы о історії мали дакус знати, то не має нич довєдна. Є то, нажаль, лем україньска ідеолоґія, котра бы в державных інштітуціях на Словакії не мала мати місце.

Рекомендую заступцьови музею, жебы ся холем посмотрив до штатуту свойой інштітуції. Музей є україньскый і має ся занимати документаційов періодів културно-історічного і соціално-економічного розвитку Українців на Словакії. То, же там доднесь мають майже вшытко русиньске, є нажаль фактом, кідьже ся музей зачав будовати за комуністів, про котрых сьме были Українцями. Майме надію, же уж не довго. Довтогды бы мав музей означіти тоты артефакты за русиньскы і далше робити на хосен свойой народности, котрой назву має і в назві свойой інштітуції. Мав бы робити музейницьку діялность, а не діяти на благо україньской ідеолоґії односно Русинів. Курто і ясно: не писати о выдуманых Русинах-Українцях і о русиньско-україньскім уменю ці културі, а о Русинах або о Українцях, о русиньскій або україньскій културі.

Сополиґа може быти спокійный. Тым, же одышов зо свойой функції, заставив тиск і контрольованя його особы Братіславов по шкандалозній конференції, котру зробив в музею і на котрій прияли выголошіня ненавистне односно Русинів, котре нам хотіло пояснити, же сьме Українці і тоты, што не суть, суть політічныма силами, котры хотять розбити Україну. Одышов і має покій. Нихто то уж не рішыть. Навеце, його продовжователі хоснують тот самый язык, котрый хосновав і він. Правда, не є іщі такый острый, але і то прийде часом. І я лем ся звідам, доколи на тото хоче смотрити централный директоріат Словацького народного музею і доколи на тото хоче смотрити міністер културы, котрого резорт є зряджовательом музею. Но Русины бы на то лем так смотрити не мали.

(Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа lem.fm.)

Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА