Творивый і неповторный сімдесятник Штефан Сухый

Днесь дожывать сімдесятых народенин русиньскый писатель, єдна із навыразнішых особностей русиньского літературного жывота по 1989-ім році на Пряшівщіні – Штефан Сухый.

„Непосидна Земля – мати, закручена до хустяти неба, збивать садовину звізд і зберать їй одвічно про залюблены діти людства. Тото най час не йзъїсть.“

Чітате тот короткый віршік і думате, то што написав автор. Чітате по третій раз, і уж вам зачінать быти ясно. Бо думате над каждым рядком і словом. Так пише лем Штефан Сухый – особность новой русиньской літературы. Не єден крітік мав коло чітаня його творів покорчене чоло, дакотры крітіковали його новослова, бо выдумував такы, якы дотеперішній русиньскый словник не познав. Но Штефан Сухый пише далше, крітіків не іґнорує, тадь і він знать покрітіковати, і крітіка є як добрый бензин про добрый мотор.

Літературознатель, літературный крітік, Мірон Сисак тоту манеру ідентіфіковав у Штефана Сухого, кідь писав: Кідь дакотры писателі обявили, же Русин є лем якыйсь неповноцінный автор, кідь не пише по україньскы, у Сухого є то цалком ікшак. Діло не є лем в назвах віршів, з його віршів прямо дыхать наш русиньскый дух, наша менталіта, наш способ думаня і їднаня. Його лірічный герой є продукт нашого темпераменту, нашого середовиска. Ту є суверенный, чує ся як рыба у воді. Ту го не поплетеш ани з Поляком, ани Словаком, ани з Українцьом. Він є наш, знать своє і знать веце, як од нього дакотры чекають.

А што о языку Штефана Сухого? Він взяв і доказав – пише Мірон Сисак як рецензент збіркы Русиньскый співник, же в нашім языку є вшытко потрібне на выражіня думок, чувств і надій днешнього чоловіка через модерный поетічный язык. І іщі доказав, же не є наш язык бідный і сирый, але же, на великый жаль, мы го слабо знаме і як раз зато го підцінюєме. Язык Штефана Сухого є лем доказом того, же сьме мали радше в давнім і недавнім часі не вадити ся о тім, котрый чуджій язык – російскый або україньскый веце пасує нашому народу. Требало го штудовати, учіти ся як самодостатному, кодіфіковати го і творити на нім холем такы творы, як рецензованый Русиньскый співник Штефана Сухого.

Штефан Сухый – поет, педаґоґ і културный діятель в пряшівскім реґіоні народив ся в Нехваль Полянці 24-го мая 1946-го року, матуровав на середній школі в Гуменнім, потім скінчів Філозофічну факулту Універзіты Павла Йозефа Шафаріка в Пряшові, быв редактором в пряшівскім радію, учів дві десятьлітя на Середній промысловыій школі стройницькый у Снині україньскый язык, быв пізніше методіком про русиньскый язык. Так само робив в редакції Інфо Русина – новинок Русиньской оброды на Словеньску. В сучасности пензіста, жыє і творить в Стащині міджі своїма людми з тісячами тем зо жывота Русинів.

Літературно ся зачав проявльовати кінцьом 60-ых і зачатком 70-ых років 20-го столітя. Свою поезію друковав на самый перед по україньскы. Дебутовав ціклом віршів в алманаху „Літа і зимы“ і „Молоде вино“. Уж на зачатку свого писаня належав ку найвыразнішым авторам передовшыткым своїма збірками „Гірська вишня“ (1982) і „Сонячна композиція“ (1987). Поезію Сухого перекладали і до іншых языків – чеського, словацького, мадярьского.

Сухый але не быв спокійный, бо ся му віділо, же його поезія не доходить ку тому чітательови, котрому він хотів быти найблизше. Не доходить „ку своїм“. Роздумовав, што зробити, абы чітатель з русиньского реґіону го як автора порозумів і прияв. І так зачав писати по свому – по русиньскы. Його першу збірку поезії в русиньскім языку выдала Русиньска оброда під назвов Русиньскый співник (1994). Поезія Сухого, так як ай поезія переважной бівшости русиньскых авторів  Пряшівского реґіону, то суть проблемы чоловіка і села, народности, языка, таксамо філозофічны роздумы над бытьом в нелегкій сучасній добі, коли думаня над властным „я“, властнов ідентічностьов, хоць не належать міджі першорядны вопросы екзістенції чоловіка, але без них бы тота екзістенція не была повніцінна. Про його поезію є характерный філозофскый тон і сарказм. В дакотрых поезіях Сухого так само можеме брати за автора-мінімалісту. Вывжываючі мінімум лексічных форм, ся му дарить выкреслити значно выразный образ, котрый ся легко усалашыть в памяти чіателя і выкликує у нього шырокоспектралны асоціації, пише о Сухім Кветослава Копорова із Інштітуту русиньского языка і култруы Пряшівской універзіты в Пряшові.

Позад Русиньского співника выходять му далшы збіркы поезії: Енді сідать на машыну вічности (1995), Аспірін (2006), Третє крыло (2014), збірка есеїв Міст над ріков часу (2009), поезії про дїти Азбукарня (2004), Слон на Кычарі (2007), Незабудка (2008), Азбукова мама (2010). Сухый є знамый ай як прозаїк. Його неповторным прозовым твором є гуморно-комічнa прозa Як Руснакы релаксують (1997).

Штефан Сухый успішно написав і радіовы пєсы про русиньску редакцію народностного высыланя Словеньского розгласу – Добра вода, Склероза, Рулета, Хліб душы отця Александра, Владыка або добрый ученик Хріста, здраматізовав урывкы із Старой і Новой заповіди. Театер Александра Духновіча в Пряшові мав у своїм репертоарі пєсу Штефана Сухого під назвов Пташаче молоко.

І того року выйде з друку поетічна збірка Плоды з осінньой загороды, котру выдавать Русиньска оброда на Словеньску. Можеме повісти, же Штефан Сухый свойов літературов приніс великый вклад до розвитку русиньского языка і літературы. В році 2000 быв за свою творчость удостоєный, кідь ся став лавреатом Премії Александра Духновіча за русиньску літературу. Із віршами з приготовльованой збіркы автор выграв минулорічный Літературный конкурз Марії Мальцовской.

Жрідло фотоґрафії: www.rusynacademy.sk

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА