В Чертіжным упамятнили єромонаха Якова (Мадзеляна)

Точно 16. серпня/авґуста 2026 р. выполнила ся перша річниця смерти бл. п. єромонаха Якова (Ярослава Мадзеляна), першого повоєнного грекокатолицкого священника в Польщы, якій одраз зачал служыти в східнім обряді.

В рідным селі Покійного одбыли ся упамятніня. На місцевым цмонтери, по недільній Літургіі в снітницкій церкви (скорше в церкви в Устю Рускым была одслужена заупокійна Літургія), з ініциятивы рідных, была посвячена пропамятна таблиця. Село Чертіжне по 1947 р. стало порожнім.

Чертіжне – місце лемківской памяти

Серед зеленых лісів Чертіжного, якє до выселінь было громадом рахуючом близко 25 ґаздівок, з церквю св. Михала Архангеля (зруйнувана в 1952 р.), зышли ся рідны єромонаха та його бывшы парохіяне.

На місци, де в роках 1785 – 1947 р. спочыло 521 жытелів села, была поставлена таблиця памяти о. єромонаха Якова Мадзеляна, якій – хоц вродил ся уж на західніх землях по Акциі «Вісла» – жыво носил в серци біль за утраченым лемківскым світом. Сам внюс вельо ґу тому, жебы чертіжняньскій теметів привернути в дослівным значыню – як одзначену обшыр, на котрій спочывают косты предків.

Таблицю, в приявности найблизшых єромонаха Якова (брата Богдана, двоюрідной сестры Анны і дальшых) посвятил о. Ярослав Чухта, теперішній парох Снітниці, Высовы, Устя Руского і Ґладышова. Пак была одслужена панихіда.

Зо словом од родины выступил Алекс Грегор Мадзелян. Подякувал за памят о єромонаху Якові, што через сім років служыл на Лемковині. Припомнул його заслугы для плеканя долі  Чертіжного і сохраніню цмонтеря. Навязал до того, што памят дальшых поколінь буде жыти, коли будут чути потребу приходити в такы місця як чертіжняньскій цмонтір. Село, хоц ніт в ним ани єдной хыжы, жыє символично дальше, через опіку над цмонтерьом, церквиском, аж по дальшы округли річниці акциі «Вісла» ци принагідны подіі як сеса посвячена єдному з вызначных выхідців.

O цмонтери в Чертіжным голосно зробило ся початком 2000 років, коли выявило ся, што чертіжняньскы парцелі, в тым парцеля, де находит теметів, были проданы в приватны рукы. Завдякы впертости і борбі лемківскых середовиск, повело ся сохранити місце, де спочывают косты предків, а ділянка, де находит ся цмонтір, была выділена з приватных ґрунтів.

Єромонах Яків (Мадзелян)

Ярослав Мадзелян народил ся 17. вересня/септембра 1950 р. на земли выгнаня – в селі Кеншыці, близко Зеленой Горы, де по 1947 р. в наслідстві выгнаня пришло жыти його родичам. Няньо – Григорий Мадзелян, походил з Чертіжного, мати – Любомира з Павуків, з недалекых Ізб. З причыны делеґализациі діяльности грекокатолицкой Церкви в 1946-1956 рр., в рамках реалий, в якых пришло жыти выселенцям, был окрещеный в римокатолоцкым костелі.

Основну освіту і матуральны іспыты одобрал в Мєндзыжечы, а внет почувшы покликаня стати грекокатолицкым священником, зачал глядати такой можливости. В 1969 р. вступил до духовной семінариі в Люблині. В тамтым часі не было змогы навчати ся і служыти грекокатоликам в семінариі в східнім обряді.

Ситуация грекокатолицкых семінаристів, в тым самого Ярослава Мадзеляна, змінила ся, коли ним, та інчыма грекокатолицкыма семінаристами, якы пізнійше вступили до семінариі, заопікувал ся о. Василь Гриник – одповідальный за розсіяны грекокатолицкы громады в Польщы. Гриник дополнювал іхні знаня в літургіці та істориі Церкви. В 1975 р. Ярослав Мадзелян стал першым грекокатолицкым абсольвентом семінариі при Люблиньскым Католицкым Університеті.

9. мая 1974 р. был рукоположеный на діакона (на тамтот час іщы в латиньскым літургічным облечыню), але уж єрейскы свячыня, якы были уділены в Мєндзыжечы 2. марця 1975 р. єпископом Павлом Сохом (римокатолицкій єпископ), одбыли ся в візантийскым літургічным облечыню. То як раз Ярослав Мадзелян был першым повоєнным грекокатолицкым священником, што одраз зачал служыти на грекокатолицкых парохіях, без служыня в латиньскым обряді.

Початково в короткым періоді од марця до серпня 1975 р. молодый священник Ярослав Мадзелян служыл як сотрудник при парохіі Йоана Крестителя в Перемышли. Од 1975 до 1977 р. был адміністратором парохіі Покровы Пресвятой Богородиці в Команчы. Пак аж до 1990 р. служыл як парох на пілночы Польщы – в Білым Борі і Баркові.

В 1984 р. был ініциятором покликаня молодіжнього руху «Сарепта» в лемківскым селі Новиця. Рух, якій діє по днес, в пізнійшым часі перетворил ся в Братство Грекокатолицкой Молодежы «Сарепта».

В 1977 р. о. Ярослав Мадзелян рішыл вступити, на тамтот час фурт нелеґально, до монастыря. «Тіж, перебываючы в Білым Борі, молодый священник познал ся з єромонахом Никодимом (Стецуром) (1895-1990), якій, будучы ченцьом Унівской Лавры, затримал ся в часі воєнных лихоліть в Польщы. А о кілько іщы од мамы о. Ярослав чул о ченцях-студитах, якы мали на Лемковині, во Фльоринці, свій монастыр і помагали навколишнім людям, то почул в собі покликаня до чернечого жытя» – споминала перед роком Унівска Лавра.

Монашы обіты склал 26. мая 1979 р. Як монах дальше жыл в Білым Борі. Неодолга пішол до монастыря Студіон в Італиі, де товдышнім архімандритом был Любомир (Гузар), пізнійшый предстоятель Украіньской Грекокатолицкой Церкви. В меджечасі, 28. липця/юлия 1986 р. в Білым Борі был його постриг в малу схиму з меном Яків.

В 1993 р. єромонах Яків переіхал на Украіну, де долучыл до братиі Свято-Успеньской Унівской Лавры Студийского Уставу. В 1994 р. стал намістником Лавры.

В роках 2000-2007 вернул на Лемковину, де был парохом в Высовій, Устю Рускым, Снітниці і Ґладышові. Потім стал насельником монастыря Св. Михала во Львові, де протягом 2007-2010 рр. был наставником спудеів, значыт ченців, якы прожываючы в монастырі, навчали ся во Львівскій Духовній Семінариі. Докінця залишыл ся в студийскій спільноті, ведучы чернече та душпастырскє жытя.

Бл. п. єромонах Яків одвиджал рідну Лемковину. М.ін. в 2017 р., на запрошыня орґанізацийого комітету, вєдно о. Ярославом Чухтом одслужыли панахіду на цмонтери в Чертіжным, споминаючы не лем предків, але вшыткы жертвы выгнаня. Одслужена панахіда была одкрытьом спільнотовых лемківскых упамятнінь 70. річниці траґічной акциі «Вісла».

Вмер 16. серпня/авґуста 2025 р. во Львові. Похороненый є в Лаврі в Уневі.