Голосник

Вшыткы кольоры Никыфора – в 125. річницю уродин

«Никыфор (…) єст найбраже автентичным наівным малярьом (…), його кольоры захоплюют, сут знамениты і глубоко зворушаючы», «єден з найбарже знаных», «єден з найвыдатнійшых артистів наівной штукы на світі», «находит для своіх образів чутливіст кольорів, гармонію тонів так рідкой субтельности, што може выкликувати заздріст дипломуваных малярів». Епіфан Дровняк вродил ся точно 125 років тому. Малюваня было дла него сенсом еґзистенциі.

Синій – амбіция, сила, контроля

Выхованый через біду, таємницю, тырвогу, каліцтво, знал лем єдно спокійне місце: церков. Мати навчыла го любови до святых образів. Малюваня злучыло ся му в єдно з любовю і зо святістю. Не мал інчого товариства. Діти літали за ним, сміяли ся з него. А молодый мастер назло вшыткым, не дост же пережыл, хоц не давали му шанс, то ріс і малювал. І называл себе Матейком.

Зеленый – спокій, рівновага, релякс

Жытя Никыфора в Креници было рівномірне. Ден подібный до дня. Мастер будил ся на твердій лаві при пеци або далеко од пеца. Неохочо ставал, выходил без сніданя, глядал першой стравы в пенсийонатах, малювал на улици серед сміху діти; іл полуденок, часом лем суху булку, вечером, коли вертал домів, рахувал дрібны, котры впали му до капелюха. Невельо несподіванок, розрывкы в місточку, де го вшыткы знали, але нихто за ним не пропадал. Єдином потіхом было захоплюваня ся своіма малюнками, бесіда зо собом і святыма і выізды.

Раз, часом двараз до рока выізджал з Крениці. Все вертал. Укладал плян подорожы, заперал на ключ свою скриню, оставлял під чыісом опіком. Ішол на стацию, купувал білет, платил за него, вынаходил свій перон, провірял годину, перон, всідал до одповіднього потягу, бесідувал з інчыма подорожуючыма. Іздил до Кракова, Варшавы, одвиджал сприятливых му люди все без заповіди, несподівані. Оставал в них тыжнями, пак вертал. Подорожувал як птах, котрый мусит одлетіти до теплых краін, але мусит тіж вернути. Подорожы приносили му образы стаций.

Багряный – духовіст, таємниця, інтенсивніст

Корені Никыфора міцно сідят в лемківскій традициі. Першом малярском школом была му церков, з богатым іконостасом зануреным в золотым блеску, зо стінами выполненыма іконами, таємницьом літурґіі, запахом кадила, порушаючым хоральным співом. До церкви Никыфор часто зазерал. В обычный ден любил приходити до порожньой святыні – сідал, контемплювал, часом виділи го, як удавал, што правит богослужыня. В неділю все был на літурґіі, аж і по ІІ світовій войні, коли креницка церков стала ся римокатолицкым костелом. Недільне богослужыня было в жытю Никыфора важном подійом. Было таинством, в котрым хотіл полністю брати участ. Мал свій молитовник, котрый сам собі намалювал – на 42 картках помістил 172 рисункы. Страны поділены сут вертикальном криском, горі намалювал сцены зо Старого і Нового Завіту, тоту част окрислял як небо, долов намалювал земскы сцены, тяжкы до розшыфруваня суды, проповіди, літурґіі, стрічы.

Блакітный – довіря, безпека, щыріст, спокій, вірніст

Никыфор зо святыма был заприязненый. Бесідувал з нима, знал іх вшыткых по імени, кєд жебрал, то все тримал якісого в руці, так на всякій выпадок, жебы принюс щестя. Колиси хтоси, насміваючы ся, звернул му увагу, што святы не сут одповідньо елеґантскы на його образках. Барз ся тым перенял. Од того часу все пильнувал, жебы мали кошелі, краваты, золоте облечыня. На пару дни перед смертю выгляды в шпытали прикрасил образками, на котрых были нарисуваны святы на феретронах – то они мали му помочы перейти тоту послідню, найтяжшу вандрівку.

Безграничні вірил, што святы і молитва мают силы спричыняти дашто і тримают опіку. Коли виділ заплакану жену алькоголика, одраз знал, чого ій треба – «святого од питя». І зараз такого малювал. Был чловеком глубоко і правдиві зосередженым на духовых справах. Його жытя проходило на граници двох світів. Для него метафізичне бытя, небо ци святы то были єдины важны справы.

Чорный – прецизия, професийніст, докладніст

Никыфор был добрым обсерватором і мал выняткову візуальну памят. В часі вандруваня по селах і місточках бескідской обшыри праві всядиль находил вартаючы запамятаня обєкты, місця, краєвиды. Іщы перед ІІ світовом войом дотерал до оддаленых од Крениці о парудесят кілометрів міст – Тарнова, Ряшова, Санока. Никыфор не ограничал ся лем до обсервуваня і рисуваня з натуры, знаня брал тіж з перезераня розмаітых образків. Вчыл ся головні з французского альбомового выдавництва «Monographies de bâtiments modernes» з кінця ХІХ ст. Французскы ілюстрациі вказували обєкты утриманы в типовым для тамтого часу неостили з домінацийом манєристичных і бароковых елементів. Никыфор вельократні аналізувал конструкциі архітектонных блоків, іх елементы, запамятувал дакотры розвязаня, деталі, орнаменты. В молодых роках Никыфор мал невеликій нотатник, в котрым тренувал, вправлял ся в рисуваню. Помістил гын ескізы церкви з ріжных пунктів пізріня, вказуючы обєкты з ріжных стран, одповідньо трансформуючы схему брыл, підкрисляючы єдны фраґменты, редукуючы інчы. Мал Никыфор вычутя пропорциі, прецизийні формувал схему конструкциі будинків, был тіж привязаный до деталів. Вельо увагы присвячал дахам і іх звінчыням.

Особливо розпознавал климат малярства. «То німецкє» – бесідувал, обзераючы Кранаха. «То французскє» – вказуючы на Ватто. Розпознавал Рубенса, котрый го смішыл, вказувал на голы тіла. «То зле, негарде» – бесідувал товды. Позитивні реаґувал на творы інчых наівных малярів, коментувал коротко:  «о, колеґа!».

Червеный – одвага, впевненіст, ексцитация

В квестиі штукы Никыфор слухал лем себе. Мусіло минути вельо років нич світ послухал його штукы. Никыфор был інчый як вшыткы. Днес то примета, товды – гріх. Нич подібне в тамым часі не виділи, такых образків не выставлял нихто. В 1957 році Анджей Банах рішыл вказати Никыфора в Парижы, жебы Захід познал артисту з Крениці. Нихто єднак Никыфоровых робіт вказати не хотіл. По долгых старанях повело ся – выставу Никыфора зорґанізували з ґалериі Діны Верні, котра тішыля ся опінийом найліпшой на світі знавчыні наівных малярів. Експозицию виділи тисячы, м.ін. Віллем Сандберґ, важна персона в світі штукы, ціненый в цілым світі. Він захопил ся Никыфором. На афішах выставы в Амстердамі были лем три назвиска. Мено Никыфора стояло попри Ван Ґоґу і Шаґали. Пак пришли выставы в Бруксели, Лєж, Xайфі, Баден-Баден, Франкфурті над Майном, Ганновері, Базели, Римі, Відни, Чікаґо, Лондоні.

Никыфор мал сатисфакцию зо свого артизму і тото переконаня давало му силу до малюваня. Малювал долго, аж до посліднього дня.

 

Шеруй.

О авторі

Наталія Малецка-Новак

Хоц по школі інжынєр, то не тыкат ся роботы по тзв. фаху ;) Зато уж од вельо років доносит о вшыткым, што ся діє на Лемковині. І не лем. Штоденньо од 11.00 год. веде lifestyle'овый проґрам «Пачісна година» , а в суботы о 9.00 год. чытат для Вас порталь. Контакт: natalia@lem.fm

Коментарі