Вышла нова книжка Юрка Харитуна

В тых днях вышла нова книжка єдного із найплоднішых русиньскых писателів на Словакії – Юрка Харитуна. Книжку, котру ілустровала Ева Ілковічова, выдало Обчаньске здружіня Колысочка – Kolíska і має назві Нашы співаночкы, як дївчат віночкы.

Юрко Харитун зберав по русиньскых селах із свойов мамков, а в послідніх роках із своїм сыном дакілько років жартовны співаночкы, котры, як пише за выдавателя книжкы Люба Кральова, выповідають о гуморі нашых предків, якы і в тяжкых жывотных условіях знали ся засміяти, забавити в танцю і в співі.

„Співаночкы курты, не довгы, рімують ся, можеме собі їх добрі запамятати. Такы і мелодії, аж тягнуть до танцю. Кажда строфа – фіґель і жарт. Та хто бы їх не любив…. Як хлопці зачали грати на устных гармоніках (называли їх торомбы), прибігли ку ним дівчата і співали. Орхестер і хор! Слова в тых співанках не были уражливы, а особы, о якых ся співало, были выдуманы, неправдивы, імаґінарны. Зато ся нихто не гнівав. Была з них радость і сміх. А кілько было роботы! На єдну мелодію мож было заспівати вельо, превельо співаночок. О тім діточкам може розповісти бабка, дідко, але і родічі. Таке богатство, як наш фолклор, то грудочкы злата, якы може не нашли ани златокопы на Клондайку. Треба глядати пішничок до свого студничка, черьпнути з нього, напити ся, понукнути другых, потішыти,“ пише в спередслові автор новой публікації.

Русиньскы народны жартовны співанкы, котры теперь выходять книжно, мають і нотовы записы. За словами Харитуна ся мелодії коло них повторьовали, зато ноты не суть при каждій співанці. Выдаватель має надію, же учітелькы в школах в русиньскых селах, або фолклорісты в народных ансамблях ці ґрупах схоснують жартовны співанкы в своїх проґрамах і хореоґрафіях на потішіня публікы.

Юрко Харитун слухав і записовав жартовны співанкы од своїх тридцятьох приятелів і знакомых, котрых спознав при навщівах многых русиньскых сел на северовыходї Словакії – од Стриговця в окресі Снина аж по Завадку в окресі Ґелніця. Меджі тыма, котры авторови помогли зозберати тото народне богатство суть люди як Іван Бандуріч, Петро Беґеній, Анна Галґашова ці Анна Углярьова.

„Вірю, же і нашы школярі найдуть такы перлы – дорогоцінности, запишуть їх, жебы остали про далшы ґенерації і нe впали до забытя. Можуть з нима выступити на роковинах – юбілейных ославах взнику свого села ці міста, на здружіню родічів, на іншых ославах і святах… Буде то потіхов про них самых, але і про родічів, учітелів, а старшым людям припомянуть їх молоды рокы, як ся колись забавляли,“ пише Юрко Харитун і мы ся ку тым словам придаваме.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА