Як то шумні… або языковый кабарет.

Раз мі мій приятель бісідовав, як ся стрітнув зо своїм родаком. Обидвоми Русины. Обидвоми з єдного села. Обидвоми жыють в Пряшові. Стрітили ся і зачали вєдно бісідовати. Аж по даякім часі собі мій приятель усвідомив, же його родак на нього, кідьже были в Пряшові, зачав по словацькы а він автоматічно также комуніковав по словацькы. Кідь то збачів а дішкурка вже была у кінце і они ся лучіли, може дакус з ганьбов а дакус з грызіньом совісти і іронійов повів свому родакови: Як то шумні, же ся можуть двоми Русины стрітнути в місті і побісідовати вєдно по словацькы, гейже… Думам, же дакус ганьбы почув в тім моменті і тот другый.

Минулу суботу быв сейм Русиньской оброды на Словеньску. Проґрам быв богатый, мали сьме што робити, жебы вшыткы пункты проґраму выповнили ся. Жебы была і потрібна діскузія перед вольбами і ку новому штатуту орґанізації. Жебы ся каждый, хто хотів, дістав ку слову а повів тото найголовніше, о чім думав, же має одзвучати. Мило ня несподівало, же кідь Русины хотять, знають быти акчны і вшытко стигнути. Проїднав ся і штатут і вольбы, і діятельность орґанізації оцінила ся. Выбрав ся новый председа а выберали ся і далшы функціонарі РОС, котры вєдно з председом будуть вести орґанізацію на далшый трирічный період. Якраз втогды, по вольбі председы, кідь делеґаты выберали далшых новых функціонарів, пришов час, коли требало раховати голосы і так в салі быв простор на вольну діскузію. І што было найважнішым пунктом, котрый ся рішав цілый час? Делеґаты проявили, же їх інтересують і інтелектуалнішы темы, нелем фестівалы, чому єм ся і потішыв, бо дебата была о языку. Ліпше повіджене, о його писемнім прояві.

Жебы сьме были веце в образі, конкретно іде о другу норму кодіфікації русиньского языка на Словеньску з 2005 року. Тота ділить Русинів на Словеньску і рішыня є на тот час якбач музиков будучности. В чім діло? В 1995 році кодіфіковав ся русиньскый язык в Братіславі. Было то головно ініціатіва і велика заслуга людей, котры дійствовали коло Русиньской оброды. То є факт, котрый ся не дасть зпохыбнити. Пізніше выникнув Інштітут русиньского языка і културы Пряшівской універзіты. Наперед то было лем одділіня русиньского языка в рамках Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків. Рік перед тым, як выникнув окремый русиньскый інштітут, люди з одділіня русиньского языка, вєдно з далшыма языкознателями, зробили нову норму. І ту настав проблем. Головно люди коло Русиньской оброды не прияли нову норму а і в рамках свойой пресы і книжок хоснують стару (включно мене). Хоць і то не є правдов. Бо і зо старой нормы выпустила ся йотована буква „ё“, котру люди подля інформацій, не барз прияли. І потім є ту друга ґрупа, люди, котры дотримують нову норму. Так самособов выходять і учебникы про діти, в такій нормі выходить і часопис Русин ці Народны Новинкы, але і книжкы, котры выдавать Сполок русиньскый писателів Словеньска, ці Асоціація русиньской културы на Словеньску. Головным проблемом, можу повісти „нас“ крітіків, є хоснованя йотованой буквы „ї“, котра дістала в новій нормі і характер помягчіня і так бы ся слово „тїло“ мало правилно писати з буквов „ї“. Самособов норма має того веце, але тото явить ся як основный проблем, котрый люди не хотять акцептовати. А то ся рішало і на сеймі. Бісідовало вельо людей, давало пропозіції, хотіли скликавати языкову комісію, котра бы то вырішала а, самособов, вырішыла так, як то хотять они. Є то вшытко в порядку. Як єм написав, тішу ся, же люди мають інтерес і о язык, бо то найголовніше. Але і так собі не одпущу повісти, же мі то моментами пришло як языковый кабарет.

Спомянув єм скоре, же єм таксамо в тій ґрупі, котра покля не мусить, не хоснує нову норму, але іщі раз підкреслюю, так цілком ани стару, кідьже проблематічне „ё“ є тыж на списку індексованых букв „нашой“ русиньской громады. З другого боку, так, як то там і было повіджене, быв бы єм радый, кібы ся то зъєднало, жебы сьме не писали як по паді Вавилоньской вежі, подля того, кому як міцьно до головы камінь вдарив. З тым єм согласный. Як кабарет мі то пришло з іншой причіны. По перше, РОС, може, а надію ся же гей, потішена новым председом і посилнена новым ентузіазмом такой зачала робити то, што было про ню тіпічне і за минулого веджіня. Делеґаты сейму, підкреслюю, делеґаты обчаньского здружіня, нє наукового інштітуту, хотять скликавати комісію і рішати, якый має быти писемный прояв русинського языка. Кідь єм собі посмотрив, хто вшытко там сідить, так єм міг найти єдного, або двох людей, котры досправды бы могли до языка штось повісти а котры брали участь і на кодіфікації в 1995 році. Также хто хоче скликавати языкову комісію із кым? Фолклорісты, културолоґове, етноґрафы, бізнісмены, робітници в іншых областях? Жадну з тых професій не знижую, лем мам серіозны похыбности о їх кваліфікації на таку роботу.

Жанровый образок як выстригнутый з языкового кабарету чісло два полігать на тім, же векшость із тых, котры кричать наголос о потребі управити норму, пишуть во своїм писемнім прояві будь латиніков, і то є тота ліпша можливость, або докінце по словацькы. Все. Тых, котры реґуларно хоснуєме азбуку, нас там было може пять і то єм вже зараховав і гостя з Лемковины Боґдана Ґамбаля. Інтересне, же якраз тоты кричать все найменше, хоць то, же язык в писемнім прояві досправды хоснують, їм давать може векшу леґітімность.

Самособов, єм за зъєднаня нормы. Єм і зато, жебы то, што люди не прияли, в ґрафічній сістемі не было. Але не треба з того робити языковый кабарет, котрый собі можеме зробити коло пива. А на таку комісію треба людей од языка, нє од обчаньскых здружінь. Не треба знижовати статус нашых найвысшых языковых інштітуцій, так на Словакії, як і в Польщі а самособов тоты языковы інштітуції бы зясь мали слухати голосу носителів языка. То гей. Бо язык не може быти штось умеле, але жыве, міняче ся діло, котре рефлектує жыву бісіду людей. Но на то, жебы нашы інштітуції обще мали што рефлектовати у своїх нормах в писемнім прояві, наперед мы мусиме тот язык хосновати і в писемнім прояві. Бо як не є прояв, не є што рефлектовати. Як язык не є хоснованый в писемнім прояві із ґрафічнов сістемов, та пак так, як мій приятель на стрічі з родаком, можеме на кінцю каждого свого писма ці мейлу собі повісти: Як то шумні, кідь собі можуть двоми Русины писати в латиніці, ці докінце по словацькы, або польскы… Лем потім ся бою того, якый резултат може выйти з языковой комісії, котра буде мати такых людей у своїм складі. Може тота комісія прийде на то, же нам нелем не треба „ё“ ці „ї“, але же і азбука вже немодерна. Страх ся бояти…

Петро Медвідь

(Статя написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радіа лем.фм)

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА