Як зрубаш дерево, што добрі родит – то вмреш… – 70 процент – субота, 20.00 год.

Кєд зрубаш в своім саді добре дерево, а не посадиш заміст него другого – то вмреш… В тото з давна вірили Лемкы, бо были барз міцно звязаны з природом доокола. Непотрібне нищыня природы мали за гріх, і вірили, же за гріх тот скоро мусит прити кара.

Пред Різдвом, по Різдві ци пред Богоявліньом, залежно од місцевой традициі, ґазда обвязувал повереслами садовы дерева – такє діяня мало бы помагати деревам щедро родити. Без крайньой потребы нихто не стял бы і лісове дерево.

Лемкы все жыли в звязку з дооколишньом природом, але были особливы моменты, коли вшытка сила природы гейбы ся прикликала до чловека, до його дому для особливой місиі. Такым дньом были Велия і Різдво Христове: ден, коли хыжа ся зміняла, коли єй выполняла золота солома – долину і горі (як соломяны оздобы), золотисте сіно доокола, сніп-дідо з золотым колосям в куті, або і завішена на траґарі вічнозелена, а значыт, вічножыва яличка – дерево жытя, же звязує выжнє і нижнє, земне і небесне.

Такым дньом были Щедрый Вечер і Богоявліня: ден уж не золотый, а сріблистый, ден срібной воды, же освячена, текла во вшыткых ріках і потоках по цілым світі, але приходила і в хыжу чловека, жебы єй освятити…

Злучали ся небо і земля, а і підземный світ. Радіст свята містичні розділяли з людми душы померлых. Вшытка природа чекала з людми на Різдво і на Йордан, зато в обрядах берут участ і дерева, і коні ци коровы, а навет на вечер пред Йорданом люде доставали унікальну можливіст розуміти іх бесіды, але почути іх тайны было великым ризиком для жытя…

Жытя Лемків в тридцетых-сороковых роках ХХ столітя лучыло в собі і тоты давны віруваня, ґаздівску маґію ци забобоны з цілком рацийональным і сучасным жытьом. О тым, як пережывали Лемкы зимову пору і святкували зимовы свята, бесідуєме зас з тыличанком Марийом Варґом (по мужу Тарасєвич).