Голосник

З Кыйова до Щавного

Обзераючы церкви Лемковины, Бєщадів ци Погіря, проникливый обзерач спостереже повторюючы ся, праві ідентичны мотивы в малярскых декорациях внутрі храмів. Найчастійше сут то представліня крестителів Кыівской Руси: святого Владиміра і його бабкы – святой Ольгы. Спосіб іх представліня ріжнит ся од того, котрый знаме з карпатскых ікон.

Прониканя ся взірців в сакральным малярстві было натуральным процесом, але як раз з тыма вяже ся істория, котра має на фоні… польско-большевіцку войну.

Одхід од канону. Критика пак захопліня

Істория зачынат ся в Кыйові в 1885 році. Три рокы перше, в столици історичной Руси скінчыли будову монументального Собору Святого Владиміра, што тягнула ся протягом тридцетьох років. Професор Прах достал замовліня зробити малярскы декорациі в храмі і зачал комплетувати спілробітників. В склад ґрупы вошло осмеро артистів, медже інчыма двох росийскых малярів Віктор Васнєцов і Михал Нестеров та двох польского походжыня: Михал Врубель та Вільгельм Котарбіньскій. Малювали близко десят років. По короткым часі артистичне кєрівництво обнял Васнєцов. Перед приступліньом до робіт прошол самодільны студиі над історийом іконового малярства, запознал ся тіж з творчістю анґлицкых прерафаелітів, котра захопила го своім удуховленым характером. Зробил тіж іконы до мармурового іконостасу, в котрым нашли ся іконы св. Владиміра і св. Ольгы.

Собір св. Владиміра в Кыйові

Собір св. Владиміра в Кыйові внутрі

Іщы вчас робіт на Васнєцова і його ансамбль впала фаля критикы за одступства од канонічных форм іконового малярства. В ефекті критика вказала ся добром промоцийом іх новаторской роботы, а тота зачала родити што раз більше заінтересуваня на обшыри цілой царской імпериі. Практичні одраз іконы Васнєцова і інчы представліня, будучы частю іконоґрафічного проґраму собору, стали ся інспірацийом для вельох малярів, котры часто – як копіі – пошырювали іх на обшыр цілой Росиі.

Iкона св. Владиміра в іконостасі в кыівскым соборі

Як взірці трафили в Карпаты?

Іщы вчас польско-большевицкой войны, по заломліню украіньского фронту кінцьом 1919 рока, до Польщы трафили першы жолніры, союзницкой з Польскым Войском, Арміі Украіньской Народной Республикы. Інтернували іх в лаґрі в Ланцуті. О рік, 21. листопада/новембра, по самодільні програній кампаніі проти Червеній Арміі, на обшыр Польщы вошло веце як 19 тис. жолнірів Арміі УНР. Інтернували іх в Ланцуті, Пикулицях, Вадовицях, Тухоли, Александрові Куявскым, Калішы-Щыпьорні і Кракові-Домбю.

Серед інтернуваных нашол ся полковник Борис Палій-Неіло. Вродил ся 19. січня/януара 1878 рока в селі Неілівка в костятиноградскым районі, в полтавскій ґуберни. Походил з родины о войсковых традициях. На 15 років вступил до Полтавского Корпусу Кадетів, скінчыл го в 1895 році. О два рокы абсольвувал александрийску войскову школу. Служыл в Полтаві, Камінци Подольскым одкале з 12. Бриґадом Артилериі вчас першой світовой войны рушыли на фронт. В 1916 року менували го підполковником, а за фронтовы заслугы признали му Ордер Святого Юрия. Од кінця 1917 рока, уж як полковник, мал ріжны функциі в Арміі УНР. В листопаді/новембрі 1921 рока, продершы ся на польску страну, інтернували го в таборі в Ланцуті.

Борис Палій-Неіло

В 1924 році оселил ся в Перемышли, де разом з Павлом Запоріжскым отворили іконоґрафічну працовню Кыівскє Товариство Одроджыня. Нанимали десятеро малярів, бывшых войсковых інтернуваных. Іх ательє находило ся в Перемышли при ул. Ф. Смолка 4. Окрем Бориса Палія-Неіло і Павла Запоріжского, робили гын м.ін. малярі Семан Остапчук, Юрий Крых, Миколай Прасицкій і Павел Ковжун.

Перша велика робота на Лемковині

Першым великым замовліньом, якого ся підняли, было зробити в 1925 році розпис в церкви в Щавным на східній Лемковині. Як раз гын являют ся першый раз на обшыри Польщы ликы св. Владиміра і св. Ольгы та інчых святых, якы сут копіями з кыівского собору. Помістили іх на бічных стінах церкви, в асисті ґеометричных і флористичных мотивів, якы навязувалу до украіньской народной штукы. В притворі намалювали фундацийну таблицю поліхроміі, під котром помістили інскрипцию: Божого Рока 1925 в 78. місяци безмірного жалю за вітчызном.

Товариство Одроджыня зробило найпевнійше парудесят розписів в церквах з обшыри бывшой грекокатолицкой перемышльской єпархіі. Більшіст з них, вєдно з церквами – на заховала ся.

Середина церкви в Опарівці

На зламі 20. і 30. років Борис Палій-Неіло выцофал ся з артистичной діяльности в Товаристві, а кєрівництво обнял Павел Запоріжскій. Зробил в 1932 році поліхромію в Опарівці на Короснянскій Руси, а в 1936 році в Яворнику Рускым. Подібні як в Щавным, під фундацийном інскрипцийом в Опарівці находит ся напис: Артистично-малярску роботу зробил артиста-маляр Павел Запоріжскій (еміґрант з Великой Украіны).

Продолжали традициі Одроджыня

В 30. роках ХХ ст. в звязку з ближучом ся в 1938 році 950. річницьом крещыня Руси, в церквах масово робили новы поліхроміі. На рынку явили ся тіж новы іконоґрафічны компаніі, якы діяли в Саноку, Перемышли, Самобрі і Дрогобычы. Переняли елементы іконоґрафічного проґраму пошыреного Товариством Одроджыня. Доднес можеме видіти іх в церквах в Морохові, Чертежы, Костарівцях, Жреници, Меджеброді…

Фот. Демко Новак

Шеруй.

О авторі

Демко Новак

Коментарі