З Вышоваткы – в донецкы степы… – 70 процент – неділя, 18.00 год.

Барз дуже на сході Украіны было такого, чого Лемкы перше не виділи. В Бескідах всядиль ставляли капличкы, а тіж фіґуры Ісуса Христа, Божой Матери ци святых, і часто они были тесаны з каміня дост грубо, просто – бо робил тото простый майстер і для простых люди. Каждый, хто переходил коло такой фіґуры, побожно ся перекрестил, знимал капелюх, а як мал коли – то і змовил пацір.

Ту, понад Азовскым Морьом, такых памятників, як на Лемковині, не было. Але в степах трафляли ся прадавны, дохристияньскы чудачны фіґуры. Ставляли іх давны народы, якы соткы років уж не істнували. Загально называно іх «камінны бабы». Може, дакій Лемко  на початку і принял таку статую за святу і аж і перекрестил ся, але, коли ближе ся попризерал, виділ, же до того бобака неє што ся молити. Зрештом, цілком інакшы мысли приходят до головы, як смотриш на таку різбу.

…Тяжко было ту в голодны повоєнны рокы давати сой раду хлопам, а женам іщы тяжше. Требало закаменіти – забыти свій біль, свою тугу, столочыти, потоптати своі мриі, надіі, здусити в собі крик душы і аж і голос сумліня – жебы жыти дале, жебы якоси перетырвати. Певно, неєдна Лемкыня, обзераючы тоту фіґуру, думала, же скоро сама остане таком камяном бабом в степі.

Чогоси мимоволі думам о тых камяных бабах, коли слухам оповід Анны Гавриляк (по мужу Барна) з Вышоваткы родом. Кілько то она, сирота, мусіла перетерпіти! І можу лем ся чудувати, як не скамяніла, лишыла ся чловеком…

Не знам, ци пані Анна колиси виділа конкретні тоту камяну бабу, же на знимці, але она стоіт близко села, в якым поселили родину Гавриляків. Стоіт там, певно, і днеска, як нихто в ню не стрілил (тоты реґіоны украіньска влада тепер не контролює). Такых статуй там єст більше. То заповідник «Хомутовскій Степ» в тельманівскым (бойківскым) районі донецкой области.