«Ждали сме як грибы дойджу». Кжыштоф Кжыжановскій одсвяткувал на Лемковині свій ювілей

Коли в новопобудуваній стодолі в Ріпках з голосників вызвучал джінґєль Телевізиі Краків, а зараз за ним сиґнал проґраму «В себе», неєдній особі пішли мурянкы по тілі. В 90. роках на репортажы з того циклю ждало ся як грибы дойджу. І тым разом причыном замішаня был Кжыштоф Кжыжановскій – автор першых документальных фільмів о Лемках.

Невеликой поставы, в войсковій шапці з дашком, все погідный і все з камером, быстрым оком позераючый на світ довкола.

Так в парох словах мож описати головного героя подіі, яка одбыла ся 5. і 6. червця/юнія 2026 рока в вынятковых обставинах природы, в маленькых Ріпках, при Ґалериі в Мамрошів. Там же прошол Пікнік Лемківской Культуры – імпреза зорґанізувана, жебы одсвяткувати ювілей 80. річницю народин репортера Кжыштофа Кжыжановского.

Певно тяжко бы найти дакого серед нашых люди, хто не обізрил в своім жытю ни єдного репортажу того чловека. Перед такой тридцетьома роками каждый ден емісиі явил ся бо святом. З запертым дыхом ждали сме годины промітаня премєрового одтинка. Аж приходил тот момент – о Лемках бесідували в публичній телевізиі!

За справом документів Кжыжановского польскій світ чул, як звучыт лемківскій язык, як черчыт потік в горах, як пережыват ся свята, як молит, як ся жыє, якы сут малы і великы згрызоты спільноты, якы іх стремліня і яка єст істория люди Лемковины. Того не было скорше. В публичным просторі до того часу істнувала лем такой єдна выстава – «Лемкы», зреализувана в 1984 році етноґрафом Анотні Крогом в Новым Санчы. Публикациі о вельокультуровым змісті являли ся барз несміло. Культурне жытя меншыны было радше всобне і не мало такого підпертя од державы, якє має тепер.

Не лем же докуменатами Кжыжановского о Лемках оповідано – але проґрамами «В себе» был нам даный голос – могли мы повісти світу о справах для нас важных, болячых, тяжкых, тіж такых, з котрых сме были горды, несли нам радіст і надію.

В послідніх днях Кжыштоф Кжыжановскій парократно повіл публиці, же зачал робити тоты фільмы, бо ганьбил ся за кривды і несправедливіст, котры Лемкы пережыли через свою державу. Барз щедра мотивация, але як раз такым чловеком єст фільмовец – вражливым, розуміючым, з твердыма моральныма принципами. Приходил до люди, котрых скорше мало хто виділ, бесідувал з тыма, котрых скорше мало хто звідувал. Перенюс нашы істориі на екран – тримаючы повагу, ретельніст, достоінство.

І нич дивного, же тілько ріжных осіб заанґажувало ся в орґанізацию Пікніку в Ріпках і же так громадні пришли одсвяткувати красный ювілей. По правді были то дві річниці. Найважнійшом был ювілей 80. народин Кжыштофа Кжыжановского, а товаришучом – 65-літя Телевізиі Краків.

Прелюдиюм Пікніку в Ріпках было промітаня фільмів в Ґмінным Осередку Культуры в Устю Рускым, котре одбыло ся в середу 3. червця/юнія 2026 р. Спосеред веце як 130 фільмів до лемківской тематикы зреализуваных Кжыштофом Кжыжановскым, автор выбрал штырі – звязаны з важныма особами і діями. По каждым документі проходила ожывлена дискусия. Бесідувано о проф. Емілияні Чырняньскым, сщмч. Максимі, Лемківскій Республиці і Ватрі в Ждыни. Головныма дискутантами были – запрошена як модераторка др габ. Ева Міхна, проф. ЯУ, автор фільмів і др габ. Олена Дуць-Файфер, проф. ЯУ. Чысленні згромаджена публика, головно Новичане і Ґладышовяне, мали вельо звідань і передумань.

Фільмовы показы были так само основом проґраму Пікніку. Блок документів першого дня оповідал о традициях, одраджаню, людях одданій своій культурі. Другій тыкал тяжкых, невыгідных тем – кривд, перепросин, одбераня і одзыскуваня. Запрошеныма до бесіды гістми были: Василь Шлянта, др Лешек Рымарович, др Юстина Чонстка-Клапита, Наталия Гладик, Ґражына Бетлей-Фурман і Петро Трохановскій. Модерувала – авторка того тексту.

Было зворушыня, аж і слезы. Видіти на екрані близкых, котры одышли, то хоц на момент почути іх фізичну присутніст. Зворушыня чути было тіж од публикы. Сила тых фільмів єст бо вельовымірова.

До Ріпок пришло вельо приятелів і знаємых фільмовця. Заспівала для него русиньска вокалистка Мариянна Железна, своі дві ноткы доложыл Мартін Караш, о спільных стежках і тым, што діяло ся поза камером, оповіл музик Боґдан Браха з Люблина. Показ дегтярства зреализувал Томек Дошна, о зілях оповіла Анна Чухта, коні привюл Владимір Каріо. Юлия Дошна, нарраторка документів сперед років, выступила разом зо свойом ученицьом Івоном Іскром Криницком. Обшырны просторы стодолы выполнили ся товды до края. Такє же заінтересуваня утримало ся на спектакли театральной ґрупы Племя. В проґрамі нашло ся аж і місце для поезиі Петра Мурянкы, якій особисто завитал до Ріпок. А ціліст вюл др габ. Пьотр Клапита.

Завершыньом проґраму был суботній пленеровый концерт Оркєстры св. Миколая. Добрі наголосненый і освітленый вказал, же Ріпкы і іхня Ґалерия в Мамрошів з новым обєктом то перспективічне місце культурного жытя і новых стріч. Ціла бо подія была професийні зорґанізувана і передумана. Одповідали за тото Стоваришыня «В себе», Аґенция Кжыкі і ґаздыня загороды Свистовый Сад – Ґражына Бетлей-Фурман.

Ріпкы приняли чысленных гости, было радістні, зворушаючо, звучні. Іщы певно кус воды мине, закля выполнят ся завершальны фільмовы слова Меляніі Мамрош. А може не выполнят ся нияк? Іду о заклад, же пані Мелянія не мали бы нич проти.

На многы і благы літа для Кжыштофа і Ріпок!

Фот. Павел Хжановскій, за: Stowarzyszenie U siebie – At home