#70 років од акциі «Вісла». Спомины про выгнаня но. 9 – Василь Дзямба зо Ждыні

0

Василь Дзямба зо Ждыні, 88 років

Друга война ся скінчыла. Полякы чекали на тото, як уж підписали Німці капітуляцию. Сталін добровольців набрал, як войска рускы вкрочыли, жебы му помогли войну скінчыти, а потім, по вызволіню Лемковину оддал Полякам. А Полякы лем чекали і одраз, і то в політичний спосіб, чекали два рокы по войні, жебы воєнны раны остали в певній части загоєны і товды приступили до акциі Вісла.

А іщы перед акцийом Вісла, як ся вoйна скінчыла, то до Конечной, бо мы ту граничыме зо Словаками недалеко, пришла бриґада – так звана гранична страж. Замешкали в бараку, то іх было в сумі плютон войска, коло тридцетьох осіб. До шолтыса пришол командир і повіл, же в кажду суботу маме вызначыти по штырі або по пят дівчатиск до бараку робити порядок. Шолтыс ся стосувал, высылал там тоты дівчатиска. Не знам, котрий то уж раз было, зараз на початку, як ся войско закватерувало – пришли дівчатиска на стражницю, до бараку, та єден вояк взял Конечнянку, молода така бльондинка, крас дівчатиско было, взял до покою, запер двері і казал ся розберати. Оно ся, бідне, боронило, зачало кричати, то він єй пострілил. Без бріх кулю достала, кров єй заляла. Нихто ся тым не занимал. Дали родичам знати, пришли, дітину забрали домів, но і потім на ношах і на захід несли. На заході вмерла.

Як ся война скінчыла, то сталіновска диктатура зараз наслала ту аґітаторів намавляти люди на выізд до совітского раю. Обіцювали, же там не знатя яка уроджайна земля, якій добробыт буде. Люде были, в тамтым часі, несвідомы, бо ниґде з дому не были. Ту ся нихто не занимал нияком політиком, каждий ся занимал управляньом землі, жебы утримати жытя в родині. Люде были несвідомы того. Повірили тым злым аґентам і ся пописали. Зо Ждыні не барз так дуже пішло, деси 30 процент. Радоцина, Липна то они в цілости выіхали.

На пляцівці там мали пару кони. То приходили до шолтыса, він мал вызначыти пару хлопів, бо в Радоцині уж никого не было, косити сіно для кони. То я аж і косил. Два дни. А дівчатиска з Конечной мали сушыти сіно. То як пришли до Конечной, хыжы были порожні, никого не было, то іх там ґвалтили по селі. Така была свобода наша. Командир пляцівкы пришол до шолтыса ввечер і му казал зрыхтувати тілько і тілько гроши, бо як ні, то ся буде мусіл пращати з жытьом. Зачал думати, одкале взяти тілько горши, як не мал. Але мал зятя, його не было, бо был гандлювати на Словаках. Молоды си так зарабляли – носили американьскы цигаркы, Камелі, на Словакы, а одтамале приносили поньчохы, станикы, ріжне. Выміняли товар. І він акуратні был на Словаках, але вернул і повіл, же ся тым займе. Зрыхтувал си лямпку, штоси інче і чекал, о єденадцетій пришол командир пляцівкы. Пришол хлопа настрашыти. Така была наша свобода по вызволіню.

Раз мі тато повіли, же підеме до Ґорлиц. Мали туге паця, дома єдно забили, друге хтіли продати. Я мал пильнувати кони. Взяли два міхы зерна на муку і сме поіхали. А то треба было по пілночы іти, перша або друга година. На тій трасі до Ґорлиц то ішла ціла Конечна, Ждыня, Смерековец, Реґєтів і Ґладышів. Фурманкы ішли як войсковий трен. Якоси продали тото паця, купці до него штурхали, бо то тлустий вепер был. Вымінили зерно на муку, а мі батерию купили. Я ся тішыл, же мам добру лямпку зас. Штырнадцет років єм мал товды. Як сме вертали, пришли сме під Маґуру, темно было, бо то осін або яр была, не памятам, тато мі казали тримати вічкы в руках і іти за фурманком передо мном, а він же піде з хлопами коротшом дорогом на вершок Маґуры і там будут чекати. Доіхали сме на остатній закрут, коні передо мном стояли, та і моі стояли. Всядиль темно, та засвітил єм лямпку, смотрю, а коло тамтой фурманкы вояк з Конечной, чатина за шапком. Як я засвітил, то скочыл до ня, вырвал мі лямпку з рукы, зімал кобылу і скрутил єй, жебы-м тамту фурманку оминул і казал, жебы-м вып******* і загорозил, жебы-м слова не повіл никому. Іхам дале, выходжу на вершок на Маґуру, а там войско рабує вшыткы фурманкы, аж і черевікы ззували, як хто мал добры і удавали Украіньску Повстанчу Армію. Така была наша свобода по вызволіню.

А потім, по двох роках, як уж поле было обсіяне, обсаджене, товды пришол плютон росийского войска до села. Замешкали в нашым подвірю, бо то хыжа была нова – командир в хыжы, войско в боіску, а на подвірю была кухня. В перший ден привели єдного хлопа з Кривой, деси го зімали на поли. Повідают му, же він єст в Украіньскій Повстaнчій Арміі, же єст в партизантці. Так го ту збили в хыжы, што страх боскій, уж ани не кричал, нич, до певниці го дали. На другій ден привели деси зо штырьох і так через цілий тыжден. Певно з пятнадцетьох хлопів в певници было. Пострашыли люди, жебы нихто не робил бунту. Што вечер іх били, вмавляли, же были в партизантці. Істи нихто нич не давал, лем завдякы тому, же я был дома, а кухар был якісий християньскій, што варил веце зупы, то-м ім носил. Потім забрали іх до лаґру людовбивства і заглады в Явожні, котрий был скорше зрыхтуваний для украіньского і лемківского соспільства. Там цілу інтеліґенцию стягли, разом зо священниками. Без девят місяців тато сідили в Явожні зато, же служыли в польскым войску і брали участ на східнім фронті в 20. році.

В нашій хыжы то окрем командира пятособова войскова ґрупа мешкала і треба было іх жывити, нихто ся о нич не звідувал. Через два тыжні ходили по поли і робили якісы обміры, а вечером командир до другой в ночы в запертым покою робил выкрисы якісы на фотоґрафічных войсковых мапах. Раз як тато дров принесли, то ся го командир звідал, ци підут до Росиі. Іщы тых аґентів не было, а уж він пропаґанду сіял. Тато повіли, же были уж в Росиі на фронті в 20. році. То му на тото одповіл, же як тато воювал за польску державу за Пілсудского, то на свободі жыти не буде, лем піде до лаґру в Явожні, а родина буде депортувана. Так уж в 1945 році ґадал. Одкаль він тото знал? Значыт вшытко уж было політичні зрыхтуване, сталіновска диктатура была усталена. Они лем ждали на тото.

Потім як уж некотрых зо села арештували, за два тыжні войско вкрочыло до села. До каждой хыжы пришол вояк і казал за дві годины стояти при дорозі. Я мал пятнадцетий рік жытя, брат дванадцет років молодший, тато в Явожні. До Явожна взяли два тыжні скорше, жебы люди застрашыти. Зо Ждыні пятьох іх взяли. В стайни сме мали худобы деси дванадцет штук, уці… Треба было лишыти рідний дім, доробок цілого жытя, землю, ліс. Вшытко было порыхтуване, сінокосы треба было зачынати, вшытко было зерном обсіяне, обсаджене. Вшытко готове было для осадників. А они чекали на лемківскы лісы, котры тепер сімдесят років тнут і експльоатуют та лемківску кров возят. До тепер справы властности сут неуреґулюваны.

Аж і природа заплакала над бідным, лемківскым народом – захмарило ся, як зачало ляти, так ден і ніч. За Маґуром не было ниякого мосту на ріці, вшыткы были знищены. Корыта выполнили ся водом. Треба было тоты рікы форсувати. Як віз станул до рікы, то го впілперек вода тягла. Што там на возі на верха было, то падало до рікы. По дві пары кони закладали, жебы через ріку переіхати. А войско ся лем сміяло. Мама цілы пішли до рікы, жебы зачыпити ланц мі на дышель, а сусід без ріку на конях перешол, жебы мі натігати. Два дни сме ішли до Заґожан. Там нас нагнали до парку, што го загородили. Болото ся наробило. Худоба голодна была, коровы рычали. Ани воды не было. Никого нич не обходило. На середині того пляцу было шатро поставлене. Єдну дівку з Конечной розобрали догола і імали єй по шатрі, сміяли ся. Потім іщы якісого хлопа тіж розобрали і так само імали і били каблями. Так ся тішыли нашом кривдом. А не мож было на пляцу двом до купы ся зыйти, бо одраз пришли з каблями і розганяли, жебы бунту не было. А по двох днях підставили быдлячы ваґоны, ани не были вычыщены од худобы, і по дві, три родины до ваґона, разом з худобом. Везли нас вісем дни на захід. Везли, а нихто не знал де. В Освєнцімі ся затримали і перегляд робили. Кого не арештували дома, то там брали. Щыпили нас там тіж. Я брата нюс на руках, бо то він лем три рокы мал. Через корытар єм ішол, хлопы до паса чысто розобраны до стіны обернены стояли, а на плечах мали самы синякы од кабли, такы сині пасы по хырбеті, збите вшытко. Як я надышол, бо треба было без тот корытар перейти до ізбы, де щыпили, то хтоси там повіл, жебы того смаркатого пустити. Мене уж не били, я перешол. Така была наша доля.

Потім нагнали назад до ваґонів, я-м мал деси понад десят овец. Зламали єдній, або кін стоял ци корова, зламали єй ногу. Уця лежала, ниґде не было місця. Там ся просил, жебы зарізали уцю, жебы ся не мучыла. В Явожні якісу зупу нам дали. Фурт ляло, сме были перемочены до ниткы. Нихто ся тым не перенимал. В дорозі стоял потяг, моторничий ся затримал. Кіпкы были недалеко. Люде скочыли з ваґонів, я-м сам принюс дві наручата. Село дост далеко было. Як зо села виділи, же ту люде кіпкы розносят, потяг стоіт, то на нас. Як моторничий виділ, же уж недалеко сут, дал сиґнал, же одізджат. Християнин был. Чужы люде мали спілчутя, виділи, што ся діє.

Приіхали сме на захід. Там уж купці чекали. Дополнили нами бракы люди до роботы в ПҐР-ах. Ту приготували справу для осадників до оселіня і забрали наш маєток жытя – землю, ліс. Сімдесят років, як гварю, експльоатуют, девастуют і тнут нашы лісы. Здала акция Вісла еґзамін. Мы были громадянами другой катеґориі. З нами ся нихто праві не рахувал. Днескы ся штоси змінило, як сме ввошли до унійной родины.

На заході привезли нас до ПҐР-у до такой буды. Ани пеца не было, ани світла, вшытко звільгочене. Оселили нас там дві родины. То была бывша вартовня такого замку. То было в шпротавскым повіті. І на другій ден до роботы… Там люде на місци были зрыхтуваны, же придут бандеровці, партизанты з банд УПА і жебы ся нихто з нами не контактувал. Аж потім, поступенно, ситуация ся унормувала.

По тыжневи пришол вночы Уряд Безпекы, дуркали до двери, казали отворити. Провірювали, ци вшыткы сме в хыжы, ци не робиме дакого бунту. Значыт, же цілий час сме были під опіком Уряду Безпекы.

Першого Різдва то нияк не было. Были сме в роботі, бо нас нихто не звільнял, сме ся стыдали повісти, же мы інчого віроісповіданя. Но не лем оселили нас як невільників, під примусовым названьом Украінця-бандеровця, то іщы стратили сме цілу культуру і віру свою. До школы нихто не пішол і до церкви ниґде сме не ішли, аж потім…

Поділь ся.

О авторі

Наталія Малецка-Новак

Хоц по школі інжынєр, то не тыкат ся роботы по тзв. фаху ;) Зато уж од штырьох років доносит о вшыткым, што ся діє на Лемковині. І не лем. Контакт: natalia@lem.fm

Лиш коментар

Zrealizowano dzięki dotacji Ministra Spraw Wewnętrznych i Administracji.
© Copyright by лем.fm. 2017. Вшыткы права застережены.