Голосник

Другє оповіданя о Лелюхові – 70 процент – неділя, 18.00 год.

Спочатку в еденьскым саді не было ниякых границ, ниякых плотів ци загорід. Всядиль ся ходило, де ся хотіло – і всядиль было так гарді!

Лем гріх чловека ся причынил до того, же ту такой поставлено першу границю, і по выгнаню одтамаль першых люди рай уж ся находил для них «за границьом». І пак Адам і Єва не могли єй нияк перекрочыти, бо Бог поставил ту як пограничника херувима, і він фурт носил при собі поломінный меч, а з тым неє жартів…

Не дає мі спокою мысель, же тоты ріжны днешні границі то якіса дябольска ідея; в каждым разі, то єст результат гріха чловека і зато краяня, розграничыня божой земличкы, ставляня границ – неприродне, нашмарене, штучно введене.

Думала єм о тым і товды, коли слухала єм оповіданя о жытю мешканців приграничного села – Лелюхова. Тота границя – кілько през ню біды ся натерпіли Лелюховяне! Особливо в часі німецкой окупациі, коли приграничны околиці были пильно вартуваны. А коли фашысты одышли, было выселено барз остро і мешканців Лелюхова – жебы не жыли при державній граници такы непевны особы, якыма были Лемкы…

І выселено іх за другу границю… Не знатя, за якы гріхы…

Днеска неє уж в Лелюхові такой границі як колиси – але то уж пізно… За пізно…

Оповідат о ріднім селі Михал Ляшеник.

Шеруй.

О авторі

Avatar

Вродила ся в 1970 році во Львові. І уж неодолга писала, малювала, но і витинала преріжны річы з паперя. І робит тото доднес, але тепер уж в Івано-Франківску. До Лем.ФМ трафила припадково. До того часу робила з дітми, вчыла іх журналистыкы і малюваня. Барз любит люди, якых презентує слухачам в проґрамі «70%». Грызе ся, же єдного дня правдивы Лемкы можут ся скінчыти. Зато, жебы зімати диктафоном вшыткых, глядат когоси доброго і щырого до помочы… Як хочете дашто повісти, то пиште: anna_kyrpan@bigmir.net

Коментарі