Голосник

Поплавскій: Втіканя перед скансеном. Про книжку «Лемкы» під редакцийом Беаты Махуль-Телюс

Поплавскій: Втіканя перед скансеном. Про книжку «Лемкы» під редакцийом Беаты Махуль-Телюс.

Втіканя перед скансеном

Што лучыт славне з выробу дехтя село Білянка з Зындрановом – місцевістю, котра находит ся годину дорогы піше од граничного перейстя в Барвінку? Оба просторы то скансены традыцийной лемківской культуры. Хтіло бы ся повісти: на жаль скансены.

Етнічна Цапеляда

В Білянці діє Музей Лемківского Ремесла ім. Штефана Чергоняка, а в центрі Зындрановой находит ся Музей Лемківской Культуры. Вколо прекрасний краєвид Бескіду Низкого: шырокы долины окружены лісами, виючы ся медже хыжками струмикы, в дали постпееґеровскы забудуваня, недавно выасфальтуваны дорогы, по котрых з унийныма чіпами в ухах ліниво ходят коровкы. Ідыллічні, домашньо і прекрасні, як на почтівці – до часу коли за закрутом не появит ся автобус полний туристів, котры глядают «правдивой Лемковины». Більшіст з них нич не знат про тото кым і одкаль сут Лемкы, якє мают віроісповіданя. Приіжджают до Зындрановой, бо: 1) Європейска Уния дофінансувала выляня асфальта на дорогу з Тылявы; 2) екскурсавод так казал; 3) чули, же деси гев в околиці є можніст купити добрий сыр од уці і зробыти собі знимку перед знищеном церквом. Зындранова функцийонує на листі туристычных атракций як пункт, котрого зарахуваня належит до бон тону тых, котры уважают ся за здобывців бескыдскых вершын.

Сучасна культура потрафит барз добрі выкривити народны і етнічны традыциі, реінтерпретувати іх, обліваючы коломутным сосом консумеризму. Внескы легко заміняют ся в скансены. Музеі стают ся туристычныма атракциями, а подорожникы – консументами выдестилюваных зо соспільно-етнічного контексту значынь. Так власні родит ся явиско стеруваного фолькльоризму, неспонтанного культурового феномену, гры зо зрительом на сцені псевдотрадыцийных сел. В тій грі нетяжко понести поражыня і дати ся збаламутити упорядкуваній і рівночасно маґічній аранжациі сканасена. Втовди естетычне дознаня присланят взоры культуры, лемківскы кермешы в Вільхівци стают ся звыклыма «одпусатми» для припадковых зрителів і потенцияльных набывців «лемківского рукоділа».

Де прошліст сплітат ся з теперішністю

Рецензувана праця є науковом одповідю на процес скансанізациі Лемковины. Є тото збірка статі поділеных на три тематычны бльокы: «Достоменніст», «Істория», «Культура і наука». Тексты лучыт выскокій мериторычний рівен аналізы як тіж рідко стрічана в збірках статі выдаваных в постаті єдного тома – комплементарніст унять. Треба підкрислити, же «Лемкы» не становят путивника по Лемковині, котрий мож бы было спокійні порадити каждому готовому на выправу в Бескід Низкій туристі. Є тото збірка статі stricte науковых перезначеных для осіб заінтересуваных історийом і тым як сучасні выглядат культура погранича, але маючых уж мінімум знань про тото кым сут Лемкы. Напримір в першій статі Анджея Зємбы одтворены остали свары про етноґенезу той меншыны. Є тото історийоґрафічна аналіза науковой і популярной наррациі, заплянтаной в політычны ідеолоґіі, підпераной часто археолоґічныма і языкознавчыма досліджынями. Зємба скупят ся на вказаню еволюциі дискурса про етноґензу Лемків, а не пояснят одкаль походит описувана народна меншына. Чытатель, котрий рахує на вказаня кляровной інформациі, кым сут Лемкы може почути ся заведений. Натоміст одберач книжкы, котрий ма уж елементарне знаня на тоту тему, буде захоплений можністю конфронтациі своіх опініі з ріжныма теориями етноґенезы схарактеризуваныма в опертю о стан найновшых досіджынь.

Подібні в статі Патрициі Тжещыньской про значыня лемківского фолькльору вказано на амбіваленциі процеса скансанізациі культуры. Авторка достерігат ризыко звязане зо взростом популярности «Лемковины», попытом на «лемківскы памяткы» і інчыма формами місцевой інструменталізациі традыциі. Критыкує механізм сакралізациі лемківскости заклятой в предметах, котрыма гандлює ся на кермешах в часі лемківскых ватр. Рішат єднак, же консервуваня народной культуры є з дефініциі блискє єй креуваня, а діяня аніматорів достарчают Лемкам потрібных знань до автоафірмациі і будуваня соспільной достоменности. Статя Тжещыньской не дає простых пояснінь скомплікваных переформувань традыцийной культуры. Єй лектура може побудити до рефлексий, ци треба брати участ в збаналізуваных спектаклях лемківской народности і якє значыня мают направду тоты подіі в жытю самых Лемків.

                                                                             ***

«Лемкы» то четверта по «Білорусынах» (2010), «Чехах» (2012), і «Караімах» (2012) публикация выдана стараньом Комісиі Народных і Етнічных Меншын Сойма РП. В припадку каждого з тых проєктів до спілпраці повело ся запросити знаменитых дослідників – головні социйолоґів, істориків і етнолоґів. Жаль, же в тых збірках не є статі авторства заграничных науковців. Треба рахувати на наступны томы серий. Особливо вартістны здают ся студия, котры тычат ся менше чысленных груп, а маючых безцінну культурову спадковину – рівночасно податны на ризыко скансенізациі.

Блажей Поплавскій

Текст переведений на лемківскій язык зо стороны: kulturaliberalna.pl

Шеруй.

О авторі

Моніка Тылявска

Абсольвентка росийской філолоґіі з русиньско-лемківскым языком Педаґоґічного Університету в Кракові. Член Стоваришыня Руска Бурса в Ґорлицях. В лемківскым середовиску барже знана як Настка. Любителька Лемків і іх культуры. Єдина Полька в редакцийным ансамбли.

Коментарі