Декодіфікація

Будьяк бы сьме на Духновіча смотрили, то, же зробив єдну важну хыбу, мусить быти каждому ясне. Же Русины будуть блукати у языковім вопросі і 215 років по його народжіню, то вже не є хыба Духновіча.

Духновіч не взяв приклад із словацькых будителів, про котрых народне возроджіня было повязане із кодіфікаційов языка. Він, але і далшы будителі успокоїли ся з тым, же дома бісідуєме, як бісідуєме, і літературу будеме писати языком „іншпірованым“ великоруськым языком. Ани ся не є што чудовати. Кідь смотриме на нашу історію, на вшыткы припады, коли ся меджі Русинами пізніше рішыв языковый вопрос, можеме видіти, же дати нас довєдна і прийти ку даякому рішіню, было майже неможливе. Духновіч і ціла його ґенерація ся так холем не мусили розъїдати коло хаосу меджі Русинами, котрый все при тім вопросі зачне, і котрый бы бізовно зачав і втогды.

На зачатку 90-ых років пришов Світовый конґрес Русинів з тым, же треба кодіфіковати язык. Наперед Русины на Словакії кодіфіковали язык, мали поступно слідовати далшы нормы і прийти ся до єдного ціля – нормі общій, койне.

Світовый конґрес Русинів втогды быв досправды мотором русиньского руху, котрый мав важность в окремых членьскых державах. Но і наперек втогдышній міцьній позіції конґресу, Русины знова зачали ся справовати так, як все в історії. З окремых норм, котры мали быти на переходный період, стало ся Святе Писмо, з котрого ани йоту не мож взяти ці доповнити. О койне перестала быти діскусія. Або то скінчіло і іншов сітуаційов – выпущаньом норм, тзв. кодіфікацій, як з фабрикы. На єдній теріторії тілько, кілько ся їх лем помістить до єдного великого автобусу. І жебы были тоты кодіфікації обґрунтованы, запроваджаме до них все новы буквы, най видіти, же то наше і то іншаке, як тото ваше.

Но резултат є такый, же ся оддалюєме од цілю, котрый быв встановленый на зачатку 90-ых років і робиме меджі собов векшы барьєры, як може были перед тым. І вопросом є, кому тото помагать.

Чітаючі дакотры творы людей із Підкарпатя мам докінця почутя, же днесь вже каждый може писати як хоче, а і наперек тому, же уж там было зроблено може пять кодіфікацій, в хыжах за компютерами сидить непораховательне множество кодіфікаторів, котры коло своїх творів діставають просвіченя як што має быти записано, і котру букву бы сьме іщі до языка могли запровадити, жебы звук, котрый они чують, мож было добрі записати.

215 років по народжіню Духновіча, котрый може мав найвекшу важность ку тому, жебы міг порішыти вопрос языка, блукаме у тім вопросі, і нихто якбач не хоче попустити зо свого. Но тото блуканя запричінює і то, же народ, котрый не має властной державы, о то складніше може будовати якесь школство, школство, котре бы было єднаке про Русинів, кідьже ся каждый грає на своїм пісочку, і не знаме ся доїднати ани на тім, котры і кілько букв має наш алфавіт.

215 років по народжіню Духновіча мусиме глядати і найти таку важну силу, котра бы свойов важностьов меджі Русинами знала діріґовати так, жебы співали вшыткы єднако. Жебы ся холем до той єдности пустили. Покля тов силов днесь не є Світовый конґрес Русинів, або і є, але з той задачі резіґновав, пак нам треба глядати далше.

Кажда нова норма, котра слідує лем выліпшіня самой себе, або є лем формов сатісфакції авторам самым, не є кодіфікаційов, а декодіфікаційов языка, котрый вже раз быв кодіфікованый. І така декодіфікація языка веде лем ку єдному: декодіфікації народа, котрый ся може навсе розділити на основі самолюбых амбіцій пару людей.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Wikipedia.

ТЕКСТ НАПИСАНИЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА