«HULATY» в плебісциті на найліпшу фолькову платню 2020

До кінця квітня/апріля можете голосувати на найліпшу фолькову платню 2020 рока, яка вказала ся на польскым музичным рынку. Серед парудесятьох пропозиций не бракує і такых, котры базуют на лемківскым фольклорі. Голосувати мож і на выдавництво Руской Бурсы – модерну платню «HULATY».

Конкурс «Віртуальны Гушлі» то плебісцит, якій орґанізуваный є од 2003 рока. Выникнул з потребы слухачів, жебы то як раз они, а не дакє жырі, могли быти оцінюючым тілом. Каждого рока зголошуваных до конкурсу є парудесят кружків з музиком, котра навязує, в більшій або меншій ступени, до тзв. музикы світа, неконечно до музикы джерел з Польщы. Все находят ся артисты, якы в даным році печатают цедечка з творчістю, котра в дакій спосіб односит ся до лемківской музичной спадковины, інтерпретуючы єй по свому.

Початком рока 2020 заявляли сме, што Стоваришыня «Руска Бурса» в Ґорлицях в рамках свойой діяльности печатало платню з експериментальном електронічном музиком. «HULATY» то десят модерных творів інспіруваных традицийныма лемківскыма піснями. Реміксы зреализувал Шымон Пьотровскій (t dot est) – польскій перкусиста, продуцент, реализатор звуку. Шымон єст ентузиястом отвертого і сучасного звучаня, занимат ся вельома жанрами музикы – од джазу і фольку по гіп-гоп і металь. Творіня електронічной музикы то дальша обшыр, в котрій успішні ся реализує. До спілпрацы запрошено выдатных творців музикы: Сусанну Яру і Сестры Бочнєвич. «HULATY» то нова якіст на лемівскым музичным рынку. Не є то обзераня ся до заду, на тото, што уж было, повтаряня того, што добрі знане, ослухане, то крок допереду, вказуваня нового і перетераня пути в свіжій інтерпретациі лемківского фольклору.

В дальшых пропозициях, в котрых дослухати мож ся лемківского языка і нашых мелодий, є платня од Камерального Хору Бельферсінґерс з Ґорлиц. Тот взял на варштат лемківскы і погіряньскы народны співанкы. Характеристичне для діяльности Бельферсінґерс є вказувати, што хорова музика не мусит асоциювати ся лем з поважным духовным станом, але може бавити і быти джерелом розрывкы для слухачів. Такє было і заміріня при печатаню дебютантского кружка хору, на котрым поміщено 14 творів на штырі голосы, в опрацуваню Мирослава Боґоня. На платни нашли ся такы лемківскы еверґріны як «Тиха вода», «Горы моі», «Гора, гора», «Іванку», «Дружба я си», «Кєд єм ішол» ци «Ганцю не дримай».

Дві дальшы пропозициі, на котры мож оддати голос в плебісциті «Віртуальны Гушлі», то выдавництва од стоваришыня Лемківскій Ансамбль Пісні і Танця «Кычера», котре окрем гуляня і співаня веде шыроку діяльніст цілю промуваня лемківской культуры во світі. Мотором вшыткых реализаций є Юрко Стариньскій, знаный в середовиску ідеалиста. Він то м.ін. роками комплетувал Лемківску Бібліотеку (єдна з вельох голузи діяльности Кычеры), яка чыслит парунадцет тисячів позиций (чого досправды може завидувати неєдна бібліотека).

Як зреферувал Ю. Стариньскій на єдній з ґруп на Ґамбокнижці – по цілій Польщы глядал архівальных номерів часопису «Наше Слово», жебы вытягнути з них Лемківску Сторінку. Треба зрозуміти, што была то мурянчана робота, робота дослідника, історика, етноґрафа, а до того ведучого великого ансамблю, вшытко зроблене было руками єдной особы. З тых материялів, дрібницьово анализуваных, Ю. Стариньскій створил грубу течку, течку з розмаітыма даныма, грубу на парунадцет томів. Окрем інчого, з Лемківской Сторінкы взял творы, котры склали ся на репертуар Кычеры. Велика то робота. Треба знати єй доцінити, а мож тото зробити, оддаючы голос на платню ансамблю Кычера «Лемковино – краю рідный» та цедечко молодшой Кычеркы – «Засвіт мі сонечко».