Кедь у 2002-ім році културны інштітуції, включно театрів, перешли од Міністерства културы Словацькой републікы на самосправны краї, выкликало то різны погляды, і многы тот крок оціньовали як крок неґатівный. Із днешнього погляду собі можеме повісти – вдяка Богу.
Довгы рокы занимали сьме ся і в рамках русиньского руху тым, ці бы нашым професіоналным умелецькым тілесам – Театру Александра Духновіча і Піддукляньскому умелецькому людовому субору, не было треба забезпечіти, жебы знова належали під Міністерство културы.
Думало ся на то, же бы вдяка тому могло быти ліпше фінанцованя тых інштітуцій, забезпечена векша незалежность. А были на то і прецеденсы.
І кедь у 2002-ім році обыла ся высше споминана реформа, наприклад Словацькый народный театер, Народный театер Кошыці і пару далшых інштітуцій зістали під міністерством. Но а маєме прецеденс і в рамках народностной културы, бо мадярьскый танечный театер Ifjú Szivek, котрый є в Братіславі, так само належыть під резорт културы.
Вопросы, котры собі давали Русины, давали собі і Мадяры а Ромове, якы мають свої умелецькы інштітуції на Словакії, і зряджують їх самосправны краї. Лемже все то было о тім, же покля бы ку такому кроку мало прийти, мали бы ся вшыткы тоты інштітуції доїднати на тім, же то хотять, жебы ся то не зробило лем при єдній, а друга бы зістала під крайом.
Но і ту была фундаментална проблема. І кедь такы діскусії пару раз одбыли ся меджі народностныма умелецькыма інштітуціями, ниґда ся не дішло до єдномысельной згоды. Все быв хтось за, хтось проти, і так ся статус народностных умелецькых тілес не мінив.
Днешнє веджіня міністерства не забезпечує ани стабілніше фінанцованя, ани векшу незалежность інштітуції.
І кедь автор того коментаря быв довгый час прихыльником того, жебы народностны умелецькы інштітуції мали быти під резортом културы, днесь ся од такой думкы діштанцує. Кедь видиме, што сучасна ґарнітура на тім резорті робить, справды собі можеме повісти – вдяка Богу, же нашы културны інштітуції, театер і ансамбель, суть під Пряшівскым самосправным крайом.
Свойволя ці зловоля, котру днесь видиме при вопросі будучности русиньского музея в Пряшові, кличе аж до небе. Днешнє веджіня міністерства не забезпечує ани стабілніше фінанцованя, ани векшу незалежность інштітуції, якраз навспак. А абсолутно не чує потребу, жебы крокы, котры хоче робити або робить, наперед серьйозно одкомуніковало із представителями меншыны, котрой ся то дотулять.
В рамках самосправных країв така свойволя є лем тяжко реалізовательна. А то і вдяка тому, же крайскы вольбы фунґують іншак як тоты парламенты. Покля по парламентных вольбах стане премєром тот, хто має забезпечену векшыну в парламенті, а окремы резорты пак мають шыроку шкалу того, што собі можуть здумати і зробити, в краях то фунґує іншак.
Люди собі окремо выберають посланців до крайского парламенту, а окремо собі выберають жупана – председу самосправного краю. Зато жупан не мусить мати в крайскім парламенті векшыну, може быти „в опозіції“ ку векшыні, котра ся створила в крайскім парламенті, но і зато є при вшыткых рішінях треба глядати згоды, компромісы, жебы край цілый функчный період жупана і парламенту міг якось фунґовати.
Зато реалізація так выжных діл, як є наприклад і персоналне обсаджіня веджія културных інштітуцій, їх перенесіня, рушіня, додумайте собі будьшто, ани здалека не є така проста, як собі то днесь можуть дозволити на міністерстві в Братіславі.
Іншак повіджено – простор про свойволю ці зловолю є значно орізаный на мінімум. І кедь, самособов, стопроцентну певность не мож мати ани при крайскых самосправах.
Вертаючі до темы, під кого бы мали належати народностны културны інштітуції, днесь єднозначно повім, же мають зістати під крайом. А додам, же іщі добрі, же было так злі, же ся ниґда не нашла згода, і о статус під Міністерством културы ся реално не завойовало. Бо днесь бы сьме може не рішыли лем будучность русиньского музея, але нашых културных інштітуцій обще.
Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Pixabay.com.







