Голосник

Лемковина очами фотоґрафа Патрика Бєґаньского

Днес просиме вас на інтервю з фотоґрафом і подорожником Патриком Бєґаньскым, котрый оповіст нам не лем о собі і своій діяльности, але і о Лемковині – його очами.

Ольга: Повідж мі дашто о собі…

Патрик: Походжу з полудньовой части великопольского воєвідства, на тото момент жыю в Кракові. Одколи памятам, фасцинували ня подорожы та одкрываня знаных шырше і незнаных місц, як і штука, в тым фотоґрафія. Подорожы з апаратом дозваляют мі лучыти обі пасиі. Фотоґрафійом занимам ся од 2014 рока, а од парох років веду блоґ, на котрым ділю ся спостережынями і порадами. На просторі років, спілпрацувал єм з ріжного рода марками та орґанізацями, медже інчыма з фірмом Нікон і Нацийональном Туристичном Орґанізацийом Швейцариі MySwitzerland.

Ольга: Знам, же фотоґрафійом занимаш ся од 2014 рока. Оповідж мі, прошу, о початках свойой пасиі. Што найбарже любиш в фотоґрафуваню? Цікавит ня, ци маш може даяку свою улюблену знимку, ци може є то неможливе таку мати при так великым чыслі прац?

Патрик: Початкы мойой пасиі сігают далеко в минуле. Будучы дітином, не обзерал єм за дуже байок. Більшіст часу літал єм по дворі, одкрываючы новы місця коло мого села, єднако любувал єм переглядати альбумы і подорожничы маґазины. Родичы купили мі давно тому книжку пн. «Таємниці Святых Місц», в котрій были знимкы і описы важных місц для вірных многых реліґій – товды хотіл єм робити тото само. Подорожувати, писати і фотоґрафувати. Але коли є ся дітином, а пак надцетлітком, не все мож собі дозволити на далекы (товды) подорожы. Зато зачал єм фотоґрафуваня од мойой близкой околиці, а пак постепенно рушал єм штораз то дальше. В фотоґрафіі найбарже люблю скінченіст даной хвилі. То не такє просте зімати найліпше світло, котре часом вказує ся лем на пару секунд і зникат, тяжко тіж оддати свого рода місцитизм і повагу даного обєкту ци краєвиду, в даній хвили выкликуючых мурянкы в хребті, котрых не зафіксує матриця апарату. Зробити добру знимкы то вызваня, а я барз люблю міряти ся з вызванями. Кєд іде о мою улюблену знимку, думам, же тяжко мі выбрати, але не зато, же є іх за дуже, лем зато, же кажда знимка несе за собом много емоций. Тяжко выбрати мі «найліпшу» хвилю, з котром вяжу даный кадр, бо завдякы знимкам зберам тоты чудовы, не раз маґічны моменты. Думам, же на тото момент мойом улюбленом знимком є фотоґрафія з Лавтербрунен (Lauterbrunnen) в Швейцариі. То альпейска долина, постерігана за єдну з найкрасшых на світі. Барз ся мі любит, бо была прототипом толькєнового Рівендель (Rivendell), а я выховал ся на Владители Перстенів і чудово было взріти ельфіцку краіну нажыво, а пак зімати єй в кадрі.

Ольга: В 2019 році закфаліфікувал єс ся до чысла 35 найліпшых Фотоґрафів Краєвидів 2018 рока. Фінальні нашол єс ся посеред 10 найліпшых пяйзажовых фотоґрафів на світі, што є барз великым успіхом. Як єс ґу тому дішол в релятвно дост короткым часі од початку роботы з апаратом?  

Патрик: Барз тішу ся з того досягніня! То престіжовый конкурс, в котрым бере участ великє чысло славных фотоґрафів. Успіх николи не приходит легко. Такой штоден од парох років сіджу перед компутером, або літам з апаратом по ріжных місцях і фурт цвічу- без працы не маш колачів, тото повіджыня безсперечні выходит в практиці! Важна є тіж покора і самокритика в однесіню до своіх прац, то они дозваляют цілый час ся розвивати і не стаюти в місци. Очывидно, вшыткы три моі працы, котры нашли ся в фіналі, мали в собі величезну порцию щестя – на першій, через пару минут захмарене небо перебивали ружовы смугы сонця, на другым – як раз о сході переіхало авто, малюючы криску світла, а на третім на малу хвильку монастыр в краківскым Тыньци вказал ся спід гмлы. Вшыткы три кадры были зроблены рано-раніцько і мусіл єм найти мотивацию, жебы ся так скоро обудити, огорнути ся і рушыти в терен. Терпеливіст і самозапертя сут барз важны! Барз тішу ся і доціням каждый мій успіх. Спілпраца з Ніконом, ци Нацийональном Туристичном Орґанізацийом Швейцариі то тіж для мене велькы успіхы, котры мобілізуют працувати над собом і мойом творчістю. Барз тішыт ня, же тота праца є доціняна і не іде на затрачыня.

Ольга: Вельо Твоіх прац повстало вчас многых подорожы. Кілько держав уж єс виділ і котре місце найбарже Ти остало в памяти? Маш може даякє місце особливо для Тебе важне, де часто верташ і зарекомендувал бы-с чытачам?   

Патрик: В своіх подорожах зосередил єм ся головні на Европі. Любую ся в Старым Континенті, його ріжнорідности, богатым міксі культур, наций, леґенд і мітів, та стискаючым дых в груди краєвидах. Дотепер одвиділ єм 25 держав, але до дакотрых вертал єм по пару разів. Чысло одвидженых держав не є може барз выдатне, але не люблю переходити границі, жебы просто зарахувати лем даде візиту. Влони, 137 дни прожывал єм в подорожы. Был то мій найбарже подорожничый рік. Повело ся мі помешкати через долшый час на Словеньскым Побережы, дакус дни на Йорданьскій Пустыни, дознати зимовых морозів в Казахстані. Тоты три спомнены місця сут мі дефінітивно барз близкы. Захоплям ся феноменальном Швейцарийом, особливо красным Пілятус (Pilatus) і байковым Лавтербрунен (Lauterbrunnen) та диком і свойском Румунійом, котрой горы сут чарівны. Подібні богаты в барвы Італиі, любую Доломіты і Венецию! Посеред тых держав, до котрых вертам найчастійше, є Ґреция. Не дост, же має в собі прадавного, дакус мітичного духа, то єй краєвиды, тоты натуральны і культуровы, сут несамовити. Ґреция од дітинства была мойом першом подорожничом любовю, і любов тота тырват по днес. Прикрашена білыма хыжками кальдера Санторіні од все находила ся на моі стіні. Цілю мойой першой далекой подорожы была як раз Ґреция. Запамятам тіж драматичный беріг Портуґалиі- кліфовый крайчык Европы, пещеный фалями Атлянтику. Бою ся моря, зато был то для мя барз міцный видок. Кєд іде о нашу державу, то є такє місце, котре є дла мене особливо близкє – то Низкій Бескід. Приходжу гын реґулярні, але аж того рока трафил єм на сонечну погоду. Попереднім разом горы і села аж тонули во гмлі, што, зъєднуючы з історийом той обшыри і сельскыма краєвидами, взмагало духовы одчутя і дозваляло на рефлексиі. Люблю тоту обшыр, бо кажда прогулька є як подорож через історию, таємниці хованы через найдикшы з польскых гір, выріжняючы ся в скалі державы традицийом і архітектуром. Люблю запах дерева і церковного кадила, котрым перешли будовлі.

Ольга: Знам, же подорожы вяжут ся з ситуациями, котрых не передвидиш. Ци памяташ може найсмішнійшу/найдивнійшу історию, яка притрафила ся Ти вчас подорожы?  

Патрик: Очывидно! Такых ситуациі є много! Найліпшы акциі притрафили ся мі вчас подорожуваня по Румуніі. Найбарже запамятам ситуацию на Трансфоґарашскій Прегыбі. Был єм там 3 дни, за котрых виділ єм 5 медведів (в Румуніі є іх найбільше в цілій Европі). Вночы выізджал єм на верх прегыбы, штобы сфотоґрафувати Молочну Дорогу. По дорозі минул єм єдного медведя. Заіхал єм на вершок, вынял ґратя з авта і взял єм ся фотоґрафувати. Виділ єм товды барз дуже лишок, а стоячы  медже двома туристичныма колибами, з котрых видно было світла лямп. Так якоси обернул єм ся за себе, посмотріл єм на ведучу горі дорогу. Взріл єм на ній гідні велику кулю. Подумал єм, же може дахто лишыл мішок зо смітями, пак вернул єм до фотоґрафуваня. Обізрил єм ся зас. Куля была в інчым місци. Може ся скатуляла? Вкінци то гора. Коли обізрил єм ся третіраз, кулі не было уж нияк. По парох секундах вчул єм сапаня і драпаня пазурами в асфальт. Моментальні зімал єм ціле ґратя і так скоро, як лем єм міг, сховал єм ся в авті. Серце било мі страшечні. Коли-м запалил світла авта, вказало ся же то пастырскій пес. Може і тот сам, котрый за дня сходил разом зо мном з вершка до того місця. Были тіж ситуациі не так уж забавны, якых не передвидиш. Вчас биваку на йорданьскым берегу Мертвого Моря, пришла несподівано буря з дощом і вітерницьом – без доступу до інтернету тяжко монітуровати хвилю. Побережа Мертвого Моря славне наглыма зливами і выливами, а сыпичый, незвязаный матеряил іде долов разом з водом ґу повершыні найглубшой депресиі на світі, а засолене повітря барз добрі переводит ідучу з громі електрику. Два місяці перше, вчас зливы згынуло там дуже осіб, а вода пірвала до озера автобус. Щестьом, обставины, кол-м я там был, не спричынили ся до прямого загорожыня. Конечно опады не были сильны, але дискомфорт і свідоміст небезпекы, котры чул єм на собі, были великы. Тот фалаток землі, в котрым не видно жытя, і находяча ся на другым берегу, обнята хаосом і войном Палестина, барже припоминат пекло як крас місце, жебы там даде одпочнути. Не чудне, же тото озеро называют Мертвым Морьом, а по арабскы дословні – трупом/небіщыком.

Ольга: В остатнім часі з обєктивом повандрувал єс на Лемковину в Низкій Бескід. Як тото ся стало, же єс гев трафил? Што думаш о тій мальовничій краіні? Ци то гев першыраз чул єс о Лемках і іх істориі?

Патрик: Мам тото щестя, же трафлям гев реґулярні уж од парох років. Першый раз трафил єм на Лемковину в 2013 році вчас поматуральной подорожы на Украіну. Не выбрал єм товды популярной найскоршой дорогы, а гірску трасу через Карпаты, в тым Низкій Бескід. Был єм там такой лем переіздом, але одвиділ єм пару церкви. Памятам, же захопил ня климат тых просторів, котры звеличала гмла і дощ – товды же першый раз істо стрітил єм ся з Лемковином. О самых Лемках чытал єм уж перше завдякы науці ґеоґрафіі, котру барз люблю. Коли-м вернул, купил єм альбом о деревяных лемківскых церквах, тот дочыста ня захопил. В дальшым періоді бодай раз в році старал єм ся на яр одвидіти Низкій Бескід. Дознати ся штораз більше о його істориі, познатисторию прожываючых ту люди, як і тото што лишыло ся по переселеных в інчы части світа. То як раз тота істория і традиция найбарже ня заінтересували. Любую ся в православных і грекокатолицкых святынях, в котрых чути запах кадила і старого дерева, прикрашеного іконами та чудовыма розписами, скрытыма в пілмрачным просторі. Чути в них правдивый містицизм. Тоту же фасцинацию над так інчом од польской культуры дополнят факт, же Низкій Бескід то найдикше гірскє пасмо в Польщы, барз мало туристичне – то маґія. В тым році рішыл єм звидіти більшу част той обшыр і одвидіти найкрасшы церкви.

Ольга: Повіл єс, же Лемковина є для Тя особливо важным місцьом. З якой то причыны?

Патрик: На Лемковині нашол єм правдивый спокій. Спокій, ненарушеный фурт ходячыма туристами, гырмлячыма автами, не стрітиш ту смітник придорожных реклям, єст лем тиша і порядок. Така правдива, глубока тиша і дика природа. Прожыл єм ту дуже. Каждый выізд обродил не лем в фотоґрафічный материял, але тіж в науку. І не лем науку о богатій культурі, істориі, языку, але тіж науку того, як важна є єдніст і пошана. Подабат ся мі тото, же каждый може познати історию через описы на символичных дверях до сел. Описы богатого в жытя, не так далекого минулого, котре в єдну хвилю так ся змінило, коли выселено жытелів з іх власных хыж, поганяючы в подорож жытя з парома лем річами під пазухом і розпорошено по кінцях Польщы і світа. То будут барз глубокы учутя. Неє вельо такых місц в Польщы, котры так міцно примушают до рефлексиі о несправедливости і абсурдах, через котры терплят невинны люде, особливо тоты, што любуют свободу. Подивлям Лемків за тото, же аж і при такым розпорошыню по цілым світі дале дбают о свою традицию, язык, штуку, направду цінну нематерияльну і материяльну спадковину люди гір, не позвалаючых забыти о собі. То як раз причына, же Лемковина є дла мя особливо важным місцом. То нескомерциялізувана обшыр з гардыма краєвидами. То обшыр з цілый час жывым і одчувальным духом.

Ольга: Оповідж, як проходила Твоя подорж по Лемковині, може є дашто такє, што Тя гев заскочыло? Головні зосередил єс ся на сакральній архітектурі, чом? З Твойой реляциі виділа єм, же найбарже сподабала ся Ти церков в Святковій Великій зо взгляду на єй нетиповый кольор, ци дакотрый іщы з одвиженых обєктів вкрал Твоє серце?    

Патрик: Моі остатні подорожы через Лемковину были першыма в цілости заплянуваныма выіздами, а не – як скорше – спонтанічныма. Ціль, яку єм си поставил – звидіти найкрасшы церкви і села, головні тоты выселены. Заскочыло ня, же по дорозі лишал єм ся на дуже неплянуваных постоів. Виділ єм капличкы і церкви, котрых не мал єм на листі, а котры ня задивили. Пасучы ся на гірскых луках коровы і коні, малюваны деревяны хыжы – то сельскій краєвид, котрый великє чысло знати мож лем з фільмів і оповідань. Церкви, хоц будуваны подля свого рода здефінюваной схемы, сут барз ориґінальны і кажда з ных є фасцинуюча. Як уж єм споминал, любую ся в східній деревяній архітектурі, котра має особливый характер. Тоты церкви то правдивы перлины! Вказуют вычутя естетикы і штукы іх авторів. Тым разом рішыл єм дакус більше представити тоту обшыр і його архітектонічне богатство. Правдом є, же церков в Святковій Великій являт ся мойом улюбленом! З барвныма додатками вызглядат направду цікаві, ломит тіж стереотипы што до того, як має выглядати святыня. Додатково, при церкви пасли ся куцикы, а по квітучых луках літали веретениці – то было байкове! Барз сподабала ся мі тіж церков в Ждыни і єй сельска околиця та церкви в Святківці і Квятони. Хоц так направду кажда зробила на мі вражыня, кажда возбуджала заінтересуваня і захопліня. Сут направду барз кунштовны і старанні выконаны, чым ріжнят ся од великой більшости інчых будівли в нашым реґіоні.

Ольга: Якы маш одчутя по тій подорожы?

Патрик: Тот выізд был кус як подорож в часі, подорож до інчого выміру, сельского і байкового. Очывидно, єм полністю свідомый, же тота сельска атмосфера окуплена є штоденном працом при ґаздівці і хыжы, але то направду прекрасне. Тепер познал єм культуру Лемків дуже ближе, як знал єм перше.  Але тото познаня не спричынило ся ґу думаню «файні, но то тепер пора на дашто інче», повіл бы-м, же наоборот – хотіл бы-м знати іщы більше. Барз хотіл бы-м познати особисты істориі жытелів, як сонце сходит зазріти до церкви, котру выполняют його поранны проміня, перебиваючы ся через кадило. До боіска, в котрым тото само світло боре ся з пылом, послухати оповісти з давнины – того, як колиси выглядало гев жытя і не чытати о тым з таблиц, а слухати в тишы гір при ватрі. Вшытко зафіксувати на знимках і в словах. Такы мам мриі, звязаны з том обшырю, надіючы ся, же даколи ся мі тото поведе сполнити. Лемковина є направду втігаюча. І верну ту іщы не раз.

Ольга: Кєд так, то заплянуване мном посліднє звіданя – ци вернеш? – непотрібне, певно то лем справа часу. Барз дякую за інтервю і желам дальшых успіхів. А спрагненых більше вражынь і знимок Патрика з той і інчых подорожы просиме на його блоґ http://www.patrykbieganski.com/, де неодолга вкаже ся наступна част реляциі, тыкаюча деревяных церкви Низкого Бескіду.

Фацебоок

Інстаґрам

Шеруй.

О авторі

Avatar

Коментарі