Освітні інтересы

Кедь в половині октобра 2025-го року перед тым, як мали зыйти ся в Кошыцях словацька і україньска влада на засіданю, словацькый премєр Роберт Фіцо і втогдышня україньска премєрка Юлія Свириденко авізовали, же на Словакії бы могла выникнути нова україньска школа.

Україньска школа бы подля втогдышньой премєркы была далшым проґресом у співпраці, і доказом близкости обидвох країн. „Быв бы то барз міцный сіґнал про Україну і про цілу нашу мапу подорожы общіх проєктів і співпрац обидвох країн,“ выголосила Свириденко.

Премєр Фіцо тоту ідею привітав, а єдночасно пожадав представителів словацького резорту школства, жебы ся тым занимали.

На Словакії днесь є споєна школа – основна школа і ґімназія в Пряшові, де є навчалный язык україньскый, пак є в Пряшові і матерьска школа із навчалным языком україньскым, но і зістала іщі школа в Орябині, де ся вчіть україньскый язык.

Решта бывшых руськых школ – русиньскых, котры на северовыході Словакії фунґовали, суть днесь минулостьов. Вдяка українізачному процесу в половині 20-го столітя тоты школы почали радше переходити на словацькый навчалный язык, а в дакотрых селах уж школы ани нияк не є, што є дослідком вылюдньованя русиньскых сел вдяка злым соціално-економічным условіям, із чім є пак повязана міґрація за роботов.

Якраз вдяка тому вылюдньованю, але і вдяка децентралізації школства, котра не думать на потребы народностных меншын, а в многых припадах і вдяка неінтересу родічів, Русины не мають реално выбудоване школство, хоць од кодіфікації русиньского языка вже перешло 31 років, і од початку возродного процесу по 1989-ім році іщі веце.

Не є ничім чудным, же кедь є на Словакії із статусом охраны моментално коло 136 000  україньскых біженців, із чого коло 10 000 є школоповинных дітей, треба задумати ся і над тым, як творити условія, жебы мали право здобывати освіту в материньскім языку. Значіть, нормалне є то в демократічных державах, про котры людьскы і меншыновы права не суть чуджа ентіта.

В припаді Русинів є то наша, не їх проблема, же не є школ.

На другім боці бы сьме ся могли посмотрити на балаґан, котрый наробила Україна по 2014-ім році в рамках народностного школства, што теперь гейбы направлять – бо Брусел, бо Венеційска комісія, але головно – бо Будапешт, і повісти собі, же якый єсь пожычів, такый вертам. Лемже тото европска цівілізована держава не зробить.

Самособов, то, же премєр Фіцо дашто привітав, і повів, же ся тым міністерство має занимати, іщі не значіть, же реално і дашто із того буде. Кедь правду повісти, не нашов єм жадны далшы інформації о тім, ці резорт школства реално дашто в тім ділі робить, приготовлює.

Но так само є ясне, же кедь у великых містах як Братіслава, Кошыці, Нітра ці Жіліна лишыть ся по войні лем часть із тых, котры теперь мають храненый статус, пак тоты потребы будуть штораз інтензівніше тлумачены, і Словацька републіка ся ку тому буде мусити поставити реалныма чінами.

Проблема не є в тім, же ту якась нова комуніта Українців буде мати даяку школу. Най єй мають. Проблема є в дачім іншім. А знова повторю, же теперь ани не іде о то, же Українці хотять школы в державах, де пришли почас войны, але на своїй теріторії бы народностне школство найрадше цалком зруіновали.

Проблема є в тім, же премєр повірить, холем делкаратівно, жебы Міністерство школства рішыло вопрос выникнутя народностной школы – україньской, але ани тот, ани іншый премєр, ани тота, ани інша влада реално ниґда не дала задачу резорту школства, же треба, жебы выникла даяка русиньска школа.

Хоць звертаме довгодобо увагу на то, же маєме мало основных і матерьскых школ, де є навчалный язык русиньскый або навчаня русиньского языка, і же не маєме жадной середньой школы, ґімназії, такый апел із боку премєра ці влады ниґда не пришов.

В припаді Русинів, але і далшых народностных меншын, ся то зохабило на децентралізоване школство, а є то наша, не їх проблема, же не є школ. Рішайте собі. Не рахую даякы комісії, котры колись выникли, котры властно нич не порішыли, а нихто ани не знать, коли свою роботу закінчіли.

Найінтереснішым на тім є, же школа про тых, котры мають быти на словацькій теріторії „дочасно“, є темов, котра ся рішыть на владі, але школы про словацькых гражданів, котры суть членами народностной меншыны, навеце про автохтонне населіня той землі, аж така інтересна тема не є.

Притім, кебы ся так думало з боку влады на русиньскы школы, холем од того року 1995, як ся не думало, была бы то днесь цалком інша історія. Лемже такы освітні інтересы якбач на Словакії не суть.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Horydoly.cz.