Днес, 6. липця/юлия 2017 рока, припоминаме собі округлу, 80. річницю смерти Богдана Ігоря Антонича – выдатного поеты, прозаіка та перекладача лемківского походжыня, якій своі творы писал в украіньскым языку.
Сын священника, кровний Волошыновича
Антонич народил ся 5. жолтня/октобра 1909 рока в середньолемківскым селі Новиця. Його вітцьом был грекокатолицкій священник – товдышній новичаньскій парох, о. Василь Антонич, якій своє перше назвиско Кіт змінил перед народинами єдиного сына. Мамом Антонича была Ольга Волошынович, рідна сестра Александра Волошыновича – выдатного русиньского політика, приятеля Адольфа Добряньского.
Свою початкову освіту молодий Антонич отримал од приватной учытелькы. Дальше в 1920 році родиче послали го на наукы до саноцкой ґімназиі, котру завершыл в 1928 році. Як писали односно Санока М. Ільницкій, а тіж М. Кудлик, на тамтот час была то єдина ґімназия (руска бурса) на Лемковині, в якій вчено заєдно украіньского языка. В 1919 році в результаті діяльности уйка Антонича – Александра Волошыновича, якій стоял за зъєднаньом Лемковины, Пряшівской Руси і Підкарпатской Руси, русиньскы активісты з Лемковины были примушены перенести ся до Чехословациі. За русиньскым лідером Волошыновичом пішла там жыти родина Антоничів з десятрічным сыном Богданом. Антоничы на деякій час хотіли ся схоронити перед польском пацифікацийом Лемковины, яка проходила в наслідстві подій повязаных з істнуваньом Руской Народной Республикы Лемків. Од половины 1920 рока родиче Богдана Ігоря прожывали в селі Бортятин (Львівщына), де його отец Василь был назначений місцевым парохом.
В 1928 році поступил Богдан Ігор Антонич на Львівскій Університет, обравшы свойом специяльністю славяньску філолоґію. Диплом єднако отримал по завершыню студий в обшыри польской філолоґіі. Вчас студиюваня Антонич шырше влучыл ся в громадскє, культурне жытя Львова. Як споминали особы, з котрыма студиювал, іщы вчас львівского періоду не бесідувал він чысто по украіньскы, лем дакус інакше, твердо, значыт підсвідомі нашмарял собі лемківскій язык. Богдан Ігор был членом Науковой Секциі Товариства Прихыльників Освіты. Товды тіж зачал студиювати нюансы украіньского языка, вчытуючы ся не лем в словникы, ґраматикы, ци підручникы, але і в творы поетів Радяньской Украіны. Як дальше зазначал М. Ільницкій, Антонич не приєднал ся до ниякого з політичных кругів товдышньой інтеліґениці. Сам поета писал: Я не мандолініст ніякого гурта. Не вистукую верблів на барабані дерев’яного патосу («Назустріч», ч. 4, 1935).
Поета маючий свій світ
Перший свій верш поета опубликувал в 1931 році в журналі «Вогні». Дальше своі творы поміщал в вельох періодичных выданях. Найвекше узнаня Антонич придбал сой вдякы збіркам «Привітання життя» (1931), в котрій поета лем дітхнул лемківского духа, як тіж «Три перстені» (1934), яка явила ся богатством образів краю дітиньства, значыт Лемковины. Доднес літературна критика свідчыт, што штырі його елеґіі: «Елегія про співучі двері», «Елегія про ключі від кохання», «Елегія про перстень пісні» та «Елегія про перстень молодості», разом творят єдно з його найвыдатнійшых поетичных досягнінь. Богдан Ігор Антонич предовшыткым в реченых елеґіях запер і отворил свою лемківскіст, яка дозволила му вынести ся на вершыны літературного кумшту. Інчы його збіркы то «Велика гармонія» (друкувана в 1932-33 рр. в періодику; повністю напечатана в 1967 р.), «Книга Лева» (1936), «Зелена Євангелія. Посмертне видання» (1938) та «Ротації. Посмертне видання» (1938).
Антонич одышол на 28. році жытя, 6. липця/юлия 1937 рока, як жертва ріжных хворот, з якыма товдышня медицина не знала сой порадити. По смерти памят про выдатного творцю не была плекана, такой невыгідна з огляду на офіцийну цензуру зо страны УСРР, яка Антонича мала за аполітичного поету-містика. Творы Антонича перший раз вертают до соспільного дискурсу в 60. роках ХХ ст. Єднако про Антонича украіньска літературна інтеліґенция писала, што відкрив (…) нові, незвідані досі українськими поетами сфери поезії (…).
Антонич по лемківскы
Вершы Богдана Ігоря Антонича протягом років были печатаны предовшыткым в украіньскым языку. В 2009 році Стоваришыня Лемків напечатало збірку «Зелена Євангелия» в ориґінальным, украіньскым языку та лемківскых тлумачынях зрыхтуваных Петром Трохановскым. Выданя можна придбати гев.
Коментарі