Голосник

Stand-up коло таблы

Ґрекокатолицька церьков на Словакії ся по 70-ох роках окрім регабілітації дочекала і оправданя за недемократічне поставліня мімо закон, котре тырвало 18 років, вдяка чому было перзеквованых много священиків, єпіскопи але і віруючі. Офіціално ся оправдав другый найвысшый конштітучный діятель – председа словацького парламенту. Но радость то аж так велика не є.

Ніт, не хочу бісідовати, же то не є добрі, же такый акт быв зробленый. Люди, котры собі про тото вытерпіли, дакотры пожертвовали і найвысшу вартость – свій жывот, собі то бізовно заслужать. Тадь то не было нич інше, лем комуністічне бісніня, котре ся не дасть оправдати. Но проблему виджу в начасованю, особах і обсаджіню цілой події.

По перше, начасованя. Тридцять років Словакія, наперед як часть Чехословацькой републікы, пак як суверенна держава, з успіхами і закопнутями іде по демократічній пути і днесь уж вірю, же наповно етабловала ся меджі демократічныма державами Западу, на котры сьме даколи лем з далека смотрили. За тоты три десяткы років ту были влады, в котрых сиділи хрістіаньскы демократы а деякы іншы демократы, но дотеперь нихто не оправдав ся за тот несправедливый і неоправдательный акт. Не чудую ся, бо і тоты великы хрістіаньскы демократы векшынов не виділи веце, як по плот римокатолицького єпіскопства (довгый час тырнавского), і нич інше їх не інтересовало. Аж мусив прийти Борис Коллар, котрый то барз шыківно схосновав і додав тому свою „харізму“.

По друге, особы. Ліпше повіджено єдна особа. Споминаный Борис Коллар. Думам, же бы никому не перешкаджало, кебы председа Народной рады Словацькой републікы пришов на подію, котра одбыла ся в Леополдові з нагоды 70-ой річніці такзваного Пряшівского собору і 60-ой річніці мученицькой смерти єпіскопа Ґойдіча, котрый вмер у вязніці, на котрій му была одкрыта табла. Міг положыти квітя, але з тым своїм проявом міг дакус гамовати, бо быв дакус траґікомічный.

Не буду коментовати вшытко то, што є о нім знаме і што само о собі говорить, же еталоном моралкы і справедливости буде лем тяжко. Абсолутно старчіть спомянути, на основі чого ся днешній председа Народной рады дістав перед штирьома роками до парламенту. Были то різны протиіміґрачны статусы, пошырьованя гоаксів, означованя вшыткых біженців en bloc, котры ішли до Евроы, за дашто, што нас огрожує і „бундескамарадованя“ з такыма калібрами націоналізму як Марін Ле Пен.

На іміґрачну політіку можеме мати різны погляды, і крітічны, але не смієме забывати на людьскость і на то, же велике множество людей втікать перед войнов, озброєныма конфліктами, же втікають, жебы уратовати свій жывот. Од председы парламенту было єден час видіти лем єдносторонны погляды, котры не мали нич з даякым співчутьом.

Но і так є траґікомічне позерати, кедь під таблов єпіскопа Ґойдіча стоїть чоловік, котрый є його абсолутным опаком. Чоловік, котрый пошырьовав гоаксы о міґрантах, много раз терплячіх і переслідованых людях, дітях, бісідує під таблов чоловіка, котрый ся застав терплячіх, переслідованых, котрый рісковав свій властный жывот, жебы їх уратовати.

„Вірив тому, же добро в людях є так глубоке, же наконець переможе. Зістав вірный Богу, своїй церькви, але головно свому сумліню. Выбрав собі зато терпіня і смерть, намісто зрады самого себе. Про ґрекокатолицького єпіскопа Павла Петра Ґойдіча была найвысшым прінціпом фунґованя свята любов до ближного,“ повів Борис Коллар і тым дефіновав вшытко, што хыбує йому, жебы міг коло таблы такого чоловіка бісідовати.

Ясне діло, можеме повісти, же то робив з позіції не свойой особы, а позіції председы парламенту, і так є вшытко в порядку, треба дяковати і участь церьковных представителів не є проблемов. Но кебы сьме замінили особу, на позіції председы парламенту бы тот акт робив фашіста Котлеба, не в мені себе, а председы парламенту, было бы то так само приятельне?

По третє, обсаджіня. Кедь собі оддумаме особу Коллара, треба ясно підкреслити, же оправданя ся Ґрекокатолицькій церькви не є рішіньом жрідла цілой проблемы. Є предці ясне, же комуністы не были сімпатізантами церькви обще. Зато є глупость думати собі, же ґрекокатоликів зрушыли, жебы помочі православным. Православны мученици в Совітьскім союзі суть потверджіньом „сімпатій“ комуністів односно церькви.

Зрушіня Ґрекокатолицькой церькви, нелем ту, але і на Підкарпатю, быв продуманый політічный крок, котрый не мав у першім шорі за ціль церьков як таку, але Русинів. Ґрекокатолицька церьков, котра выникла Ужгородьсков унійов, ці ся то дакому любить або ніт, была русиньсков церьквов і была стабілным елементом русиньской ідентічности. Кебы не было Ужгородьской унії, дозволю собі твердити, же бы Русины не выбудовали властну ідентічность, не мали властных будителів, што вело ку народному возроджіню і самоідентіфікації як свойбытного народа в половині 19-го столітя.

Комуністы, котры плановали денаціоналізовати Русинів і українізовати їх вже од 1920-ых років, не могли зохабити так силный елемент ідентічности, якым была русиньска церьков, боком. Зато треба было насилно зліквідовати ґрекокатоликів, жебы їм взяти часть ідентічности а навеце меджі них дати клин розділіня, жебы ся народ не спамятав. Што ся їм, нащастя, не подарило.

Зато кедь бісідуєме о оправданю, оправданя бы мало прийти вшыткым Русинам за веце як 40 років денаціоналізації, українізації і за вшытко, што мало помочі тым наміріням. Але, кедьже сьме почекали дотеперь, почекаме і дале, жебы з того не быв такый stand-up, якый сьме виділи коло таблы Ґойдіча і жебы то за Словакію повів чоловік, котрому то увіриме, і котрый своїм діяньом не буде вказовати точный опак того, што бісідує.

Статя была написана як коментарь „Вступне до контроли“ лемківского радія lem.fm. Жрідло фотоґрафії: Pixabay.com

ТЕКСТ НАПИСАНЫЙ В ПРЯШІВСКЫМ СТАНДАРДІ РУСИНЬСКОГО ЯЗЫКА

Шеруй.

О авторі

Петро Медвідь

Народженый в центрі Пряшівской Руси, в місті Пряшів. Локалпатріот. Актуалну тему з його точкы погляду мож чути каждый четверь в проґрамі Вступне до контроли о 18.10 год. Каждый робочій день од 8.00 год. мож слухати його Корзо, в котрім вас возьме до світа актуалной політікы. Контакт: petro@lem.fm

Коментарі