В Устю Рускым одбыла ся промоция «Контекстуального словника лемківского яызка»

В пятницю 3. липця/юлия 2026 рока в Ґмінным Осередку Культуры в Устю Рускым одбыла ся промоция «Контекстуального словника лемківского языка». Не была то лем презентация новой публикациі, а бесіда о языку як формі памяти, нарядю спільноты і можливостях будучой роботы над ним. В бесіді участ взяли творці словниковых госел і, як гіст – проф. Юстина Олько з Варшавского Університету.

Подія одбыла ся в Устю Рускым, «ґміні, де лемківскій язык іщы мож чути в хыжах, видіти на таблицях з назвами сел, вчыти ся го в школі» – подала проф. Олена Дуць-Файфер, головна редакторка словника. Проф. Дуць-Файфер, як модераторка стрічы, уж на початку зазначыла, же словник не єст ділом єдной особы в простым, авторскым сенсі. Возник як результат долголітньой роботы ансамблю, якій опрацовувал материял, провірювал контексты, порядкувал значыня, описувал госла. Ансамбль творили – присутны на стрічы: проф. Павел Малецкій (якій разом з Марціном Левандовскым одповідали за опрацуваня інформатичной системы редакциі і друку госел), др Марта Ватраль, Моніка Тылявска, Наталия Малецка-Новак. На стрічы в Устю забракло но дальшых осіб, якы творили словниковы статі: Олены Дуць, Варкы Дуць, Северияна Косовского і Анны Масляной.

Змогли на стрічу і прити Анна Чухта, яка одповідала за лексикоґрафічну коректу, і Клавдия Новак, яка робила коректу (разом з др Мартом Ватраль). Серед публикы засідал тіж Петро Трохановскій, котрого тексты (авторскы, тлумачыня, опрацуваня ітд.) становили найвекшу базу словникового корпусу. Запрошыня приняла і ґаздыня ґміны – війт Ева Ґарбовска-Ґура.

Робота над словником тырвала єденадцет років, а єй видимым результатом сут два обшырны томы і коло 36,5 тисяча госел. За тыма чыслами крыє ся о вельо веце – текстовый корпус, награня, приміры хоснуваня, материялы з літературы, пресы, штоденной, жывой бесіды і памяти осіб, котры язык вынесли з хыжы. Словник был представленый не як заперта колекция слів, але як нарядя ревітализациі – поміч в тым, жебы лемківскій язык міг дале описувати світ по свойому.

«Радили сме о ревітализацийній функциі словника, о тым, як го выкорыстати проти асиміляциі, загыбаню лемківского языка. О хоснуваню штучной інтеліґенциі до ожывляня языка на базі засобів згромаженых і опрацуваных в словниковым проєкті» – подала по стрічы на своім профіли в социяльных медиях проф. Дуць-Файфер.

«Язык высокого контексту»

Єдном з головных тем стрічы была сама ідея контекстуальности. Проф. Дуць-Файфер бесідувала о лемківскым языку як о языку «землі і хыжы», языку высокого контексту, в котрым значыня слова залежыт од ситуациі, реляциі, культуровой памяти і способу хоснуваня. В такым языку проста дефініция часто не выстарчат, бо єдно слово може мати вельо значынь, залежні од місця і досвідчыня бесідуючых. Прото найціннійшы в словнику сут не лем госла, але тіж приміры і контексты, котры вказуют, як слово жыє. Тота перспектива видимо одріжнят проєкт од словників моделюваных на домінуючых языках, в котрых стремит ся предовшыткым до скорой, єднозначной і інституцийні хосенной комунікациі. Гев важнійше было сохранити способы думаня, што сут вписаны в язык.

Выповіди членкынь і членів словникового ансамблю вказали особистый вымір той роботы. Для осіб, котры не вынесли лемківского з хыжы, участ в проєкті значыла мозольне вчыня ся через давны реалиі села, предметы, діяня і слова, котры зникли зо штоденного досвідчыня. Треба было переглядати соткы і тисячы примірів, жебы схопити одтін значыня і не заперти го в дакым простым, польскым одповіднику. Для Лемків, котры аж на студиях або в дорослости одзыскували язык, словник стал ся частю дорогы до достоменности. Робота над дефініциями, часословами, назывниками і місценазывниками ітд. была рівночасно роботом над собом – над одзысканьом доступу до языка, якій повинен быти рідный, але не все міг быти природні переданый. Для тых, котры бесідували по лемківскы од дітинства, выкликом было, жебы м.ін. переложыти інтуіциі домашньой бесіды на прецизийный науковый опис.

В бесіді міцно вызвучало, же словник єст науковым проєктом, але не неутральным в сенсі обоятности взглядом долі языка. Ма служыти спільноті і єй автономіі. Проф. Юстина Олько помістила го в шыршым контексті досліджынь над рідныма і меншыновыма языками. Звернула увагу, же словникы можут підперати однову языка, але можут го тіж несвідомо колонізувати, кєд намітуют му катеґориі домінуючого языка. В тым сенсі барз важне было рішыня, жебы лемківскій словник не стал ся кальком польскых, украіньскых ци росийскых структур. Публикация має помагати будувати простір, в котрым по лемківскы мож думати, дефініювати світ, вчыти ся, писати і дискутувати без кончености, жебы переходити на язык більшости.

Окремый блок тыкал технолоґіі. Проф. Павел Малецкій оповіл о інформатичных нарядях, котры уможливили роботу на дистанс над словником, в тым екстракцию форм, порядкуваня материялу і пізнійше розвиток діґітальных засобів. Словник стал ся основом для наступных розвязань зосередженых вколо Lemko.Tools: находжыня слів, тлумачыня, синтезуваня мовы, розпознаваня бесіды, значыт нарядя опертого на штучній інтеліґенциі. В дискусиі підкрисляно, же технолоґія сама в собі не выратує языка, але може дати му функцийональніст в здіґітализуваным світі.

Тема технолоґіі довела тіж до звідань о фонетику. Загроза занику языка то не выключні менше чысло його хоснувателів, але тіж зміны якости бесіды: словництва, синтаксису, мелодиі і вымовы. В своіх досліджынях проф. Малецкій выказал поколіньовы ріжниці – старшы особы в більшости заховуют фонетику, тяжку до одтворіня молодшыма, аж і як молодшы барз добрі знают лексику і ґраматику. Награня, моделі голосу і акустичны досліджыня можут прото з часом вказати ся не лем дидактичном помочом, але тіж архівом звуку языка.

В дальшій части явила ся і трудна констатация, што лемківскій язык жыє, тіж в родинах, але його кондиция єст загорожена. Бесідувано о выкореніню, о перерваным межепоколіньовым переказі і о тым, же аж і там, де язык перетырвал, штораз частійше принимат подобу домінуючых языків. Підкрислено, што охорона языка не повинна быти лем справом меншыны. Проф. Дуць-Файфер бесідувала о конечности едукациі, запропонувала утраквістичный модель, котрый міг бы стати ся способом будуваня ліпшых локальных реляций і векшой одкрытости мешканців.

Бесідникы оповідали тіж о хоснуваню словника в штоденній роботі. Учытелька лемківского языка в середній школі, Моніка Тылявска, подала м.ін., як працує з молодежом – о тым, як молоды люде з підходу «того не даст ся повісти по лемківскы» переконуют ся і з захопліньом одкрывают, на кілько ріжных способів мож дашто перевести. Ученикы, глядаючы слова і порівнуючы вариянты, видят, якы неограничены ресурсы має язык і як мож ним оповідати сучасны темы. В тым значыню словник і діґітальны нарядя діют не лем як наукова поміч, але як психолоґічный арґумент – вказуют, же язык не єст ани за малый, ани за старый, жебы быти языком модерного жытя.

Послідня част подіі перешла од бесіды до співу. «Дует Лада, співаючы прекрасны стародавны співанкы, вказал культурове богатство лемківского языка выражаючого ся звуками бескідской землі. Дякую за участ, за бесіду, за вражливу присутніст» – закінчыла проф. Дуць-Файфер.

Стріча была черговым доказом того, што як Лемкы свідомо дієме і маме реальне влияня на жытя спільноты – на язык, памят і на способы, якыма хочеме бесідувати о собі на зовни.