Як остати сницaрьом

Теоретичні проста задача – што то одрисувати царскы ворота, котры стоят перед очами, кус лем вшытко поменшыти до розміру діаконьскых дверів, потім одбити взір на дощку і кус пошпортати долотом. Ани кус просте. Взір – царскы двері в церкви свв. Космы і Даміана в Бортным мают «іщы выразнійше по рококовому закрученый орнамент і плястичнійшу форму стебла (…). Традицийных шіст медалийонів, якы розміщены на царскых воротах, вырізблены в виді головок сонечника, на середині якых намалюваны образы»*. Красны тоты царскы ворота. Амбітну задачу дали си Богдан Карел і Петро Криницкій. Дали раду. Дует Мастер-Ученик замінил неприсутне в присутне.

Того дня была студін, але было крас. Мало котра част рока на Лемковині єст так візуальні атракцийна як осін. Коли выізджат ся з ліса і перед очами розтігат ся долина Ліщын і Кунковы, то уж і найменше вражливый путуючый не може ся не захопити. Бо і гей – в середині жолтня лісы на убочах презентували цілу доступну палету кольорів. В тонациі старого дерева прицупнена при дорозі є хыжка, гейбы стара (тоты придушены кольоры землі), гейбы нова (тота чыста, ґеометрична форма, замаскуваны выгляды). Треба міцно ся заперти, жебы пересунути ворота і достати ся до середины, дале уж легше – през загату (є, істо загату, хоц то досправды модерна хыжа, бо і побудувана перед парома роками) входиме до ясной і теплой працовні. Цілу середину, векшіст простору, занимают двері. Ефект паромісячной, жмудной роботы сницаря Богдана і архітекта Петра. Выглядают на праві скінчены, лем допестити. Одраз ня поправляют, же ани не знают, ци встигнут з роботом до кінця стипендиі, значыт до кінця 2023 рока.

«Стрічаме ся двараз в тыжни, найменше по дві годины, окрем того сам іщы тіж приходжу» – реляцийонувал перед парома місяцями Петро Криницкій. Наштоден єст архітектом, татом двоіх активных хлопців з шырокыма заінтересуванями, тлумачом на лемківскій язык світовой літературы, занимат ся тіж ґрафіком, лінторытом, а іщы мают з женом, тіж архітектком, пса. Словом – заробленый чловек, але якоси понатігал календар і годины в добі і втиснул в тото науку сницаркы. Бо хтіл.

«Барз єм хотіл спрібувати різбы. Долго ходил єм за Богданом. В меджечасі была пандемія, але єдного часу взріл єм оголошыня набору до Стипендияльного Проґраму Нацийонального Інституту Культуры і Спадковины Села ’Мастер-Ученик’. Выслал єм внесок. Думка, што зробиме в рамках стипендиі, была скорше. Ани єм не думал, ци то вельо ци мало роботы буде» – оповідал Петро Криницкій. Внесок на індивідуальну науку загыбаючой на Лемковині професиі різбы в дереві был на тілько добрый, же не лем же перешол (спосеред 130 надосланых пропозиций до участи в проґрамі выбрали лем 22 найліпшы оферты), то нашол ся на высокым, бо четвертым місци. Од марця зачала ся робота.

«Долго мал єм охоту зробити діаконьскы двері до той церкви, іщы за попереднього директора Музею Дворы Карвациянів і Ґладышів в Ґорлицях» – повіл Богдан Карел, експерт сницаркы, хоц як сам підкрислят – єст самоуком і до вшыткого дошол през практику. Од понад тридцетьох років різбит іконы, рамы до ікон ци образів, послідньо тіж абстракцийны формы, єст тіж автором крестів на парох епідемічных цмонтерях на Лемковині.

Але зробити речены двері не было як, не было коли. «Стрітил єм Петра – з простой причыны – запроєктувал мі дім, а властиві Лемківску Школу Різбы. Сут уж фундаменты, школа буде находила ся в Лоси. Повіл, же хтіл бы спрібувати різбити (…). Нашол ся внесок. Я му одраз повіл, же хочу зробити діаконьскы двері до церкви в Бортным» – оповідал о ґенезі зреализуваной різбы Богдан Карел. Бо повело ся. Але заняло то о вельо веце часу нич закладаный в реґуляміні на реализацию стипендияльного проґраму. Бо была то жмудна, мурянчана ручна робота, котрой не дало ся ни приспішыти, ни легшыти.

«Купили сме одповідньой долгости дощкы, склиіли сме іх, зробили сме рисунок» – в телеґрафічным скорочыню подає Богдан. «Рисунок єст з натуры. Клячали сме перед іконостасом, перед царскыма воротами і сме переносили взір. Мі ся здає, же майстры, котры робили тото в тамых часах, мали шаблоны. Мы не мали» – дополнят Петро. «То была трудна робота» – сконстатувал учытель.

По склиіню дощок, перескалюваню рисунку (діаконьскы двері сут меншы од царскых ворот), пришол час на математику. Так пестливі кумшт різбліня описує мастер Карел – однимаме тото, што не хочеме, остає тото, што потрібне, в другу страну математика уж не заграт. Тяжко додати, што одрізане. По механічным выбраню кажду ленію різаня треба было обробити долотом, жебы не было плескате, жебы надати форму, ґеометрию, пространніст, дати тін і світло і жебы не было ниякой простой леніі. До тых вшыткых рухів потрібне властиві єдно долото. «Я тых долот мам уж парунадцет, мій учытель двіста» – подає зо сміхом Петро. «Штука в тым, же треба так робити руками, головом і долотом, жебы не треба было чыстити, а самым долотом выпровадити дерево» – тлумачыт кумшт сницаркы Богдан.

Того грудньового дня тіж было студено, і нияк не гарді. Зима без зимы то як іконостас без діаконьскых дверів – заакцептуєме, але ци буде ся нам любило? В каждым разі, проникаюча студін не одстрашыла. В великій громаді зышли ся в бортняньскій церкви в минулу пятницю 29. грудня/децембра тоты, котры хотіли видіти фінальный ефект стипендиі. Робітничкы Мазярской Загороды в Лоси, котра партнерувала проєктови, задбали о одповіднє выекспонуваня містерной роботы артистів. Розсыпаны під дверми стружкы уформлены были так, жебы заникали, жебы было іх штораз менше і менше, в міру як кінчыла ся робота і не было уж што одберати од дерева. Ціліст выглядала як модерна інсталяция в ґалериі штукы.

«Ділит іх лем гора» – повіла на презентациі дверів Клявдия Збєґєнь, кєрівничка Мазярской Загороды в Лоси, одділіня Музею Дворы Карвациянів і Ґладышів в Ґорлицях. «Гора медже Ліщынами а Лосьом. З Ліщын походит Петро, з Лося Богдан. А лучыт? Любов до сакральной штукы – оба выхованы в традициі східньой церкви, пасия до лемківской культуры, Лемковины, любов до традицийной культуры і найпевнійше – любов до дерева» – трафні схарактеризувала артистів кєрівничка Загороды. Ци спілпраца буде продолжана, як закінчыл ся проєкт? Як заґарантували артисты – сут одкрыты на пропозициі. Найперше хотіли бы іщы позолотити двері, тепер підмалювали іх яскравыма кольорами, зато же з часом сонце выберат піґмент, а кольор матовіє.

По взаімных подякуванях, признаню през мастера свому ученикови специяльного свідоцтва знаня фаху, по спільным колядуваню – найблизшы адепта школы різбы заспівали пару лемківскых колядок, одбыло ся індивідуальне і громадне фотоґрафуваня.

«То не были лем лекциі сницаркы. То были выклады о материялознавстві, о хіміі, о політиці, ґеополітиці, о жытю. То был для ня важный і цінный час» – повіл Петро. На конец пришол тіж час на першу примірку дверів в іконостасі… Пасували.