Як інформує порталь “Дзеркало Закарпаття”, вмер єден з найвызначнійшых русиньскых писменників, выдавців, тлумачів і соспільных русиньскых діячів. За своі погляды был переслідуваний украіньскыма властями.
Початково писал в украіньскым языку. По украіньскы выдал медже інчыма: поетычны томы “Знак весни” (1979), “Карпатське літо” (1984), “Жовтень – осені свічадо” (1988), стишкы про діти “Софійка і весна” (1986). Як спілавтор з Валентином Петровцій написал кримінально-детектывістычну повіст – “Мануміссіо, або ж Хроніка урмезійовських убивств” (1991). Тлумачыл на украіньский язык творы світовой літературы, головні поезиі.
Был членом спілкы писменників Украіны (скорше Совітского Союза). З огляду на публичне подаваня ся за Русина был през общество украіньскых писменників вышмарений з той же спілкы в 2008 році. Члены (в тым тоты заграничны) украіньской спілкы пояснили – за “участь у русинстві, яке є антиукраїнським”. Пак, за признаваня ся до русиньской достоменности, был переслідуваний украіньском безпеком.
Іван Петровцій од початку девятдесятых років публикувал лем по русиньскы, робил тіж чысленны переклады творів світовой клясыкы на русиньскій язык. До того, перевыдавал малодоступны клясычны творы русиньской літературы.
Список выданых Іваном Петровційом репрінтів русинськой клясыкы обнимат такы выданя, як: Євменій Сабов “ХРИСТОМАТІЯ церковно-славянских и угро-русских литературных памятников с прибавлением угро-русских народных сказок на подлинных наречиях”, Иван Гарайда “Грамматика руського языка”, Анна Микита “Книга варенія для сельских карпаторусских женщин”, Александер Духнович “Я – русин”, Александер Павлович “Благословеніє русинам”, Федор Потушняк, Іван Петровцій “Ворожкы осüйськых босоркань”.
Поета выдал тіж зобраны фольклорны творы як – Давні русинські слова, Давні русинські спüванкы ци Днишнї мої спüванкы.
Выміню за шором творы Ювілята, котры напечатаны были в русиньскым языку:
- “Дїалектарій, авать Мила книжочка русинської бисїды у віршах”, 1993р.
- “Наші спüванкы: русинська поезия”, 1996р.
- “Наші и нинаші спüванкы”, 1998р.
- “Битангüські спüванкы”, 2001р.
- “Послїднї спüванкы”, 2004р.
- “Cпüванкы”, 2006р. – Другоє уданя: 2015р.
Дале, як редактор, выдал – Антолоґію днешньой русинськой літературы: стихы, тлумачыня, малюнкы, анеґдоты, пословиці, приговоры, примовкы, проклятя, заклятя, лайкы, “Сто двадцять два стихы”, “Бумбурішкы. Русинськоє читаня”. Окрем того, выдавал русиньскы календарі. Іван Петровцій был долгы рокы журналістом, про свою редакцийну роботу оповідал слухачам радия ЛЕМ.фм в програмі печатня. Выдал 15 чысел авторского часопису: “Русинська бисїда”.
Два тыжні тому поета планно ся почул, пак поіхал до сестры, жыючой в родинным селі Осій. Од того часу был прикутий ґу постели. Днес з жальом повідамляме о смерти великого приятеля нашого радия ЛЕМ.фм.
Вічна памят Іванови Петровційови!
Похорон поеты одбуде ся в суботу 2. січня/януара 2016 р., о 12.00 год за місцевым часом в його рідным селі Осій – іршавского району в храмі св. Великомученика Георгія.
Іван Петровцій: Спüванка прощална
Смертный вітер на мене війнув –
З тїла утекла держача сила:
На два мийтры в земну глыбину
Йде тото, што йсю зимлю любило.
Мої крови послїднї габы
Бють у тихнучый мозок звідаво:
Тко я быв ? Дїла чого я быв !?..
Для родины ?.. Для славы державы !?..
Де суть мої врагы !?.. Цїмборы ?!..
Де – мüй Нянько ?! И де – моя Мати !?…
Дниська цїмбор мüй грüб сись сырый –
До пришестя бы в ньому лежати.
Туй лежати я буду вікы.
Я ?! Ци, може, лем памнять за мене,
Ош, кой жив, та быв иппен такый,
Ги вд овечкы ягнятко смиренне…
Но, та – ньит: я ягнятьом ни быв –
Жив им так, ги ми сужено было:
Я державу русинську творив,
Я русинськым словам давав крыла !
Я ни дав смерти свої душі –
Свою душу – дар Господа Бога –
Я вдыхнув у русинські вірші:
В них – мüй спокüй, в них – моя трывога !..
Я для вас, русины мої, жив,
И для вас я уддав свої силы:
Кой ни мав уже нич – на послїдньüв межи ! –
Сам спокüйно зыйшов у могилу.